Микола Куліш, український драматург початку XX століття, створив новітню українську драму, заснував український театр абсурду. У своїх непересічних творах він відображав епоху, до якої належав, та життя людини, яка повірила фальшивій ідеології цієї епохи. П’єса “Народний Малахій” написана 1927 року – глибоко новаторський твір. У ньому автор відходить від конкретних фактів, намагаючись таким чином зосередити увагу на сутності явища. Основною проблемою, на якій грунтується твір, є проблема фальшивого пророка.
Автор розвінчує утопічні
Герой вірив у свою мрію, натомість
Він зрікається своєї сім’ї, приносячи родинні цінності в жертву утопічній ідеї зміни людства. Малахій втрачає дочку Любоню, яка кінчає життя самогубством. Символічним є момент, коли Малахій після всіх своїх блукань та поневірянь, розчарований суспільством, яке не сприйняло його ідею реформи людини, приходить до будинку терпимості та грає на золотій сурмі “голубу світову симфонію”. Цей момент вказує на безперспективність, занепад малахіанства. Через образ Малахія Микола Куліш розвінчує малахіанство як утопічне, безперспективне мислення, яке не відповідає реальності.
Автор показав нам людину, затяту на одній думці, в її стосунках з оточуючим світом, який живе за своїми, іноді жорстокими, законами. Дослідники творчості М. Куліша неодноразово порівнювали його твір “Народний Малахій” з “Дон Кіхотом” Сервантеса. Дійсно, головні герої мають багато спільного: трагізм постаті, поєднаний з комізмом, зацикленість на своїй утопічній ідеї, віра в свою виключність, небажання сприймати оточуючий світ таким, яким він є. Драма “Народний Малахій” несе в собі велику кількість новаторських рис, вона поєднує трагічне з комічним, гумор з патетикою, має велику кількість психологічних і символічних моментів та образів.