І. Дім – як “обитель свого духу”. (Образ Дому є лейтмотивом у багатьох романах,
Повістях, оповіданнях В. Шевчука, причому – різних за жанром. Хіба не з вікон дому побачив автор українську історію трьох століть у романі “Три листки за вікном” (1986), удостоєному Шевченківської премії за 1987 рік? У кожному творі В. Шевчука розбудовувався особливий часопростір. Свій роман “Дім на горі” (і Дім зокрема) письменник назвав “обителлю свого духу”.
Створювався він впродовж 1966-1980 років. Ось як про це розповів сам автор. “Книжку
Мав щастя, що мене ціле десятиліття не друкували, отож міг собі дозволити таку розкіш – не поспішати. А коли згодом переглянув усі ті оповідання, побачив, що вони утворюють певну цілість. 1 от вона собі лежала, я відчув, що чогось їй бракує.
1 дописав тоді першу частину – роман-преамбулу, що, власне, дав назву цілій книжці – “Дім на горі”. Тим самим у творі розлилась часова
ІІ. Музи – мешканки Дому-Парнасу. (Дім у романі В Шевчука уособлює фортецю нашої духовності. Він – реальна споруда на горі біля річки Тетерів і водночас – нереальна, бо відбуваються тут дивні події, по-чудернацьки переплітаються людські долі. Таємницю Дому до кінця розгадати неможливо, для цього потрібен час.
Недарма ж автор виношував у серці своє творіння впродовж тривалого часу.
Сюжет роману “учуднений” багатьма засобами. Тут все має важливе значення, все несе смислове навантаження. Навіть кольори символічні (синій, сірий, жовтий, зелений), тісно пов’язані й людські долі – як реалістичні, так і умовно фантастичні.)
1. Жіночі образи роману. (Хоча образ Дому у Шевчука – загадковий і навіть містичний, але традиція в ньому реальна і незмінна: тут володарюють жінки. Вони є берегинями і продовжувачками роду. їхні образи реальні й буденні на відміну від образів чоловіків, котрі з’являються тут час від часу. їхні ролі розподілені у цьому жіночому царстві: від тих чоловіків, котрі нап’ються води із жіночих рук, народжуються дівчатка, а от хлопчики народжуються від таємничих прибульців-звабників. Ці прибульці з’являються тут у подобі сірого птаха, який перетворюється на чоловіка, а потім так само таємниче зникає. По собі прибульці залишають хлопчиків, покликаних бути творцями – поетами, художниками. Доля їхня майже завжди сумна.
Плодом незвичайного кохання став козопас Іван, який написав 13 напівфантастичних оповідей. Творча доля чекає і на сина Галі, який зацікавився Івановими оповідями. Через чоловічі образи роману В. Шевчук підштовхує читача до висновку, що природа творчості є неземною (навіть диявольською!) силою. У свою чергу жінки Дому переконані, що увесь світ обертається навколо їхнього помешкання: “А мені часом здається, – сказала Галя, – що світ кінчається на цих пагорбах…” Один із центральних образів – Марія Яківна.
У неї з Іваном – спорідненість душ, яку В. Шевчук вважає однією і найдійовіших форм боротьби людини з самотністю. Галя – другий центральний персонаж повісті, одна з володарок Дому. Галя об’єднує всіх, хто живе в Домі і хто піднімається на пагорби.
Вона багато читає і мудрішає з літами: Галина баба – третій головний персонаж роману. Вона втілює мудрість поколінь, воює за лад і спокій у домі. Знаючи всі таємниці Дому прагне утримати від необачних кроків і захистити Галю.)
2. Іванова інтерпретація Дому у взаємодії з його мешканцями. (Впродовж багатьох років козопас Іван (а насправді – тлумач людських душ!) ретельно вивчає світ людей, записує свої думки до зшитків, щоб залишити наступним поколінням. Як науку, як настанову! Він – чудовий психолог, кожне його спостереження за поведінкою людей є черговим відкриттям. Для прикладу можна взяти хоча б такий епізод:
“Усміхнувся своїй мовчазній дружині і зчудувався ще з одного мимовільного відкриття: люди можуть цілий вік прожити побіч одне одного, цілий вік дивитимуться вони одне на одне і ділитимуть хліб, але й гадки не матимуть, яка дивовижна й несподівана музика звучить часом у їхніх серцях”. Іван не залишається жити на горі. Його вабить світ, адже без з’єднання зі світом людей творчість неможлива.)
ІІІ. Пошук душевної гармонії – як центральна проблема роману-балади В. Шевчука “Дім на горі”. (У своєму романі В. Шевчук стверджує ідею єдності усього живого, сушого на землі. Цс передбачає необхідність для кожного нового покоління виборювати свій досвід пізнання себе і світу. У свою чергу кожне покоління перевіряє досвід попередніх поколінь заради майбутнього.
Чи не тому з часом людство мудрішає? Все у романі Шевчука, як і в житті, взаємообумов – лено і взаємопов’язане.)
(1 votes, average: 5.00 out of 5)