За словами В. Шевчука, він – “типовий зразок маргінального письменника… , для вузького читача й обмеженої аудиторії… Мої книжки – це розмова із самим собою про людей і їхній світ… “. Отже, готика є для письменника ознакою серйозності, а містика, притчі, химери допомагають побачити і зрозуміти найістотніші проблеми сучасності.
В оповіданнях і повістях В. Шевчук багато експериментує, звертає увагу на внутрішній світ героїв.
Такою знахідкою та відкриттям став твір письменника “Дім на горі”. Сам автор визначив жанр
Композиція роману має кілька сюжетних центрів, від яких автор вільно повертається в минуле, у сни, спогади, які супроводжуються емоційно піднесеною мовою.
Усі герої роману живуть ніби у двох вимірах – у дійсному та уявному, вигаданому. Ці світи сходяться, співіснують, проте через це долі героїв не змінюються. На перший погляд може здатися, що В. Шевчук вводить нас у світ містичного, ірреального. Ось, наприклад, Галя в минулому
Взяти ще один приклад – сірого птаха в лакових черевичках, що з’являвся у Галиних снах. Услід за птахом став приходити під вікна дівчини Анатоль у сірому костюмі, який шелестів, як крила, а очі горіли, як у пугача. Саме після цих снів-фантазій у Галини народився син. І розповідь із фантастичної повернула героїню до суворого правдивого життя.
Подвійним життям живе також старий козопас Іван Шевчук. Автор так подає його характеристику: “Розумне і шляхетне обличчя… Чоловік був задуманий, і, здавалось, не він вів отих кіз, а вони його. Вряди-годи мекали, повертали писки до господаря, а що він не зважав, ішли далі, покивуючи”.
Потім виявляється, що козопас щовечора записує щось “у великій бухгалтерській книзі”. Що писав? Спогади чи літопис власного життя? Це так і залишиться таємницею для дідового оточення та читача.
Лише під кінець автор розповідає, що дісталися ці книги у спадщину хлопцеві, і він захоплено їх читав день і ніч. Мабуть, було в них щось дуже важливе й корисне для молодого покоління.
Дід Іван мав дар контактувати з рослинним світом, на нього щось “находило”. Він слухав мову дерев і квітів, розумів гармонію в природі. Цим нагадував дядька Лева з “Лісової пісні” Лесі Українки.
Безумовно, герой роману В. Шевчука був благородною і розумною людиною, доброю й щедрою. А як він кохав і розумів свою дружину Марію Яківну, навіть на віддалі відчував тривогу коханої. Він “і справді побачив її серце…
Нерівно билося і наче захлиналося кров’ю, яку мало відганяти від себе, – червоне кружало, що скорочувалось і тремтіло”.
Дід Іван помер за п’ятнадцять років до того, як повернувся зі своїх мандрів “блудний син” Галини Іванівни і взявся до дідових рукописів. Та чи збагне він, дитина нашого засмиканого, механізованого віку, розбещена урбанізацією, думки і почуття старого козопаса? Хто знає!
Майже всі герої роману-балади наділені поетичним та філософським сприйняттям навколишнього світу. Захоплено виписує В. Шевчук пейзажі. Вони всі рухливі, живі, озвучені, допомагають глибше розкрити поетичну душу народу, його пісні, легенди, казки і міфи, коли добрі й злі духи управляли сонцем і вітром, життям і смертю.
У романі “Дім на горі” В. Шевчук зробив значний крок у побудові цього поетичного світу. Герої письменника у своєму єднанні з природою досягають повної рівноваги почуттів, настроїв, гармонії з навколишнім світом після поривань у незвідане та химерне.