Оборона Буші – МИХАЙЛО СТАРИЦЬКИЙ Скорочено

1654 рік. У подільському селі біля замку Буша збирається загін козаків, щоб виступити на заклик Хмельницького проти ляхів, які знущаються над українським людом. Матері, жінки, сестри, старі прощаються з рідними. Похід благословляють у церкві.

Свиридиха, у якої від рук шляхти загинула вся сім’я, окрім одного онука, роздає зброю, інші – їжу, амуніцію.

Мар’яна, дочка сотника, нудьгує, бо пішов на війну й не повернувся її коханий Антось. Колись батько знайшов непритомного хлопчика в лісі, виходив і виховав його, як рідного. Діти росли, як

брат із сестрою, а потім у їхніх серцях спалахнуло кохання. І Раптом почулися крики – троє юнаків билися з ляхом. Безрукий дід Шрам ще й вистрелив у нього й поранив.

Коли лях упав, Мар’яна і сотник впізнали Антося. Юнака виходили. Мар’яна була щаслива, але Антось тяжко карався, боявся признатися, що він поляк, католик.

Коли його поранили в бою, магнат впізнав у ньому сина покійного князя Петра Порецького. І раніше Антось трохи пам’ятав своє дитинство в замку, але сотник Завісний, який його знайшов, запевнив, що він – козацький син і в замку був у неволі.

Нарешті Антось зважився і признався Мар’яні,

хто він. Дівчина сказала, що між ними тепер нічого бути не може, він – ворог України і її особистий теж. Юнак умовляв, говорячи, що чвари розводять ксьондзи та попи, а простий народ тут ні до чого, бідні поляки теж страждають від гніту панів. Та Мар’яна була несхитною, переконаною, що не можуть бути в мирі пани й селяни, католики й православні – віковий печальний досвід це підтверджує.

Антось каже: “Невже я ворог тим, / Що не кляну отчизни й віри предків”, запевняє, що любить Україну, як другу неньку. Два роки він шукав знані, і розуму й почув від мудрих, “що щастя всіх людей – /У лагоді у братстві, у освіті, / Що віра – то тоді святійша річ, / Коли вона любов і згоду сіє”.

Приходить звістка, що козацький загін увесь, разом з наказним гетьманом, поліг під Кам’янцем через якусь зраду.

У пишному палаці Порецьких зібралися шляхтичі. Жінки зацікавилися молодим князем, кожна прагне здобути його увагу й прихильність, особливо Ядвіга. Антось ходить сумний, не може вики нути з голови Мар’яну, говорить про те, що треба народам нарешті порозумітися, припинити кровопролиття, але його не лише не розуміють, а й піднімають на кпини, навіть вважають бунтарем, зрадником.

Чарнецький забирає його до війська, яке вирушає придушувати правовірних.

Богун посилає наказ, щоб укріпили замок Буші і трималися якомога довше, поки його війська з’єднаються з військами Хмельницького. Ведуть ляхів люті вороги України – Потоцький та Чарнецький.

До замку прямують біженці – жінки з дітьми, старі. Мар’яні доручають командувати обороною замку, а всі чоловіки – старий сотник Завісний, поранені Вернигора, хорунжий Денис, онук Свиридихи та інші – стали на захист підзамкового містечка.

На мури замку витягли гармати, гаківниці, приготували казани з киплячою смолою, окропом.

Розпочався штурм. Чоловіки мужньо відбивали атаку за атакою і майже всі загинули. Старого сотника взяли в полон, обіцяли закатувати, якщо замок не здасться.

Тоді Вернигора, жаліючи свого командира, вистрелив у нього.

Мар’яна стояла на валу, командувала обороною і мучилася своєю любов’ю до Антося, яку не могла вирвати із серця. Раптом прилетіла стріла із запискою, що ляхи посилають парламентера. Цим послом виявився Антось.

Він передав вимогу Чарнецького здатися й обіцянку зберегти життя оборонцям, а Мар’яні сказав, що його вже нічого не пов’язує з підлим воїнством, і що він не скривдив мечем жодного українця, що любить дівчину все так же палко, більше за життя. Мар’яна зраділа і сказала, щоб через деякий час він прийшов у байрак і пробрався ходом до церкви, дала ключі. Ще раніше батько їй відкрив таємницю, що в льосі під церквою стоять бочки з порохом, можна ними скористатися, щоб знищити і ворогів, і себе не дати на поталу.

Мар’яна зі стягом вибігає на чолі жіночого війська, б’ється мужньо і вправно, як орлиця. Але сили нерівні. Дівчинка йде до льоху, разом із Катрею вони налаштовують бочки для підриву. Катря йде нагору, щоб подати сигнал, коли збереться найбільше ворогів, .і Мар’яна очікує Антося. І той приходить. Він готовий віддати разом із нею життя.

Закохані переживають хвилини неймовірного щастя. Катря подає сигнал – і Мар’яна кидає палаючий смолоскип у бочку з порохом.

Коментар

Історико-романтичну повість М. Старицького “Оборона Буші” називають ще історичною драмою. У творі порушуються важливі проблеми – війни і миру, порозуміння українського та польського народів, соціальної справедливості. У романтичному дусі змальоване кохання сотниківни Мар’яни, яка очолила оборону Буші, і польського князя Антося, який хотів миру й злагоди між їхніми народами та людьми різних віросповідань.

МИХАЙЛО СТАРИЦЬКИЙ

(1840-1904)

Народився майбутній письменник в с. Кліщинці на Полтавщині в родині дрібного поміщика-дворянина. Рано ставши сиротою, виховувався у дядька В. Лисенка (батька славетного українського композитора Миколи Лисенка). Отримавши добру домашню освіту, навчався в Полтавській гімназії, потім у Харківському та Київському університетах.

У 1861 році повернувся до рідного села і вступив у володіння батьківською спадщиною. Через рік одружився із сестрою М. Лисенка – Софією. Потім повернувся до навчання і в 1865 році закінчив університет.

Купивши маєток у с. Карпівці на Поділлі, переїхав туди з родиною. Повернувшись 1871 року до Києва, разом із М. Лисенком організував товариство українських акторів, поставив “Різдвяну ніч” за мотивами гоголівських творів.

М. Старицький пише вірші, перекладає, видає альманах “Рада”, очолює першу українську трупу, навіть продає маєток, щоб зміцнити свій театр матеріально, купити костюми, декорації і т. ін. У 1886-1887 роках трупа з успіхом гастролювала в Москві та Петербурзі, у Варшаві, Мінську, Вільнюсі, Астрахані, Тифлісі.

Російська Академія наук призначила драматургу персональну пенсію “За літературні праці рідною мовою”. Михайло Петрович виступав на Першому Всеросійському з’їзді діячів сцени. У Києві він керував драматичним гуртком і до кінця днів займався літературною творчістю.