“Ніколи в серці не зітреться суворий карб тих днів і тих подій…” (М. Бажан) Війна! Якою б вона не була, – це найбільше зло на землі.
Від переможного травневого салюту минуло вже чимало часу, та в нашій пам’яті живуть і житимуть подвиги героїв, звершені у дні війни. Вони оспівані в багатьох творах митців нашої країни. Видатний український поет Микола Бажан пише про них у поемі “Нічні роздуми старого шахтаря”, що під час війни став солдатом-сапером, звільнив свій край та пів-Європи від фашизму і повернувся в рідний Донбас. Хоч
Кожен завдячує нині “полеглим і посивілим солдатам” за право мирно, щасливо жити в рідному краю. Багато, надто багато не повернулось з фронтових доріг. Живим пам’ятником для тих, кого “смерть забрала з живого списку”, тим, “що в землях чужинських довічну із сорок п’ятого мають прописку”, став на землях Європи Парк солдатської Вічної Слави. Вірш “Парк Вічної Слави” – данина вдячності героям, що визволили країни Західної Європи від фашизму, принесли їм свободу
Світ повинен низько схилити голову перед нашим народом, його доблесними воїнами. Це вони зупинили ворога, прикрили подальший шлях розповсюдження агресії й інші країни, на інші континенти. Вони задушили фашизм, вибили зброю з його чорних рук. Давно відгриміли останні залпи гармат, зарубцювались на деревах рани від куль і осколків, обвалились партизанські землянки, зсунулись окопи, позаростали криваві стежки, відновились міста і села, але не стерти в пам’яті народній ратні подвиги героїв війни. Пам’ять пульсує незгасним вулканом, пам’ять тече в крові, у наших радощах і болях, у всьому сущому на землі.
Кожен, кого врятували, хто вийшов живий з випробувань, повинен був прийняти й відповідальність за дні, не дожиті тими, хто загинув за нього. У нашій вдячній пам’яті – безсмертя героїв, які допомогли нам подолати лихо, зберегли народ наш і його добре ім’я. Нехай коло їхніх пам’ятників нестримним полум’ям палахкотять багряні квіти.
Адже невмирущий той, хто жив для людей і віддав своє життя за щастя майбутніх поколінь.