Талановитий український поет 50-60-х років XIX століття Степан Васильович Руданський народився в багатодітній сім’ї священика в селі Хомутинцях на Поділлі. Родина жила бідно, але батько всіляко оберігав дітей від спілкування з однолітками із кріпацьких родин, нехтував народною мовою та звичаями. Отець Василь мріяв, що його молодший син вивчиться на священика, а тому віддав його до Шаргородської бурси, а потім до Кам’янець-Подільської семінарії. І хоча Степана гнітила задушлива атмосфера, яка панувала в цих навчальних закладах, він навчався
Але Степан не хотів бути попом. Племінниця поета зі слів свого батька розповідала, що нібито Степан на вступних іспитах навмисне почав удавати із себе недоумкуватого, відповідав не до ладу. Друга племінниця розповідала, що Руданський, приїхавши до Петербурга, вступив до медичної академії, а потім демонстративно пройшовся по коридорах духовної академії із цигаркою в зубах.
У будь-якому разі Степана не прийняли в духовну академію,
Можна лише здогадуватися, що пережив отець Василь, дізнавшись про таку поведінку молодшого сина. Він так оберігав Степана від впливу різних ідей, говорив з ним тільки російською мовою, вчив сина бути покірним, мріяв, щоб той вибився в неабиякі пани. Алє між батьком і сином ніколи не було взаєморозуміння.
З дитинства Степан захоплювався народними піснями, міг годинами сидіти серед простих селян і прислухатися до розмов про тяжку селянську долю, про повстання Кармелюка, про подвиги запорожців.
Навчаючись у Петербурзі, Руданський дуже бідував. Якось він написав батькові листа, у якому просив допомоги. Але отець Василь відписав синові: “Если захочешь написать письмо, то пиши почтительно, не по-малороссийскому, або лучше ничего не пиши”.
Батько не розумів Степана. Його синівську непокірність називав пихою, жалість – здирством, вдячність – чорною невдячністю. Але найбільше зачіпало поета те, що батько забороняв йому говорити українською мовою, якою говорили діди і прадіди Руданського.
Та Степан Руданський все-таки любив свого батька і сподівався, що коли-небудь вони зрозуміють один одного. 1 тому у вірші “Наука” слова про покору поет вкладає в уста матері, а не батька.
Мати виряджаючи сина у світ, дає йому пораду хилитися перед сильними, як билиночка:
Ти склони себе,
Як билиночку.
Простели себе,
Як рядниночку.
Спина з похилу
Не іскорчиться,
Чоло з пороху
Не ізморщиться.
І коли ступить пан на покірного, то прийме його до себе. За словами матері, така поведінка допоможе синові порівнятися з панами, закупатися в сріблі-зо-лоті і назавжди розпрощатися з “полем батьковим”, з тяжкою роботою.
Батько не погоджується з матір’ю і закликає сина подивитися на бджіл: “Є робучії, але й трутні є неминучії”.
Так і на світі:
Їдні риються,
Другі потом їх
Тільки миються.
Батько суворо наказує синові не хилитися і не стелитися рядниночкою перед панами. А як не послухається, то:
І чоло тобі
Нехай зморщиться,
І хребет тобі
Нехай скорчиться!
Син іде в широкий світ, щоб пізнати все і стати справжньою людиною. Батько наказує:
Ти усе пізнай –
І билиночку,
Тоді з світом ти
Порівняєшся. В добрі-розумі
Закупаєшся. В добрі-розумі
Закупаєшся.
З полем батьківським
Привітаєшся!
Мабуть, саме про такий батьківський наказ мріяв Степан Руданський, але його батько був іншим. Отець Василь не пізнав справжньої науки, жив у покріпаченому селі, тяжко працював на землі і хотів, щоб його молодший син прожив життя серед панів, купався у золоті-сріблі. Чи можна засуджувати за це старого батька?
Звичайно, ні. І поет не засуджував. Мені здається, що і його поведінка на вступних іспитах у духовну академію, і твір “Наука” – це намагання сина показати батькові, що це пошуки власного шляху у житті, а не прояв непокори і пихи.
Напівголодне існування під час навчання у Петербурзі стало причиною того, що він захворів на туберкульоз і змушений був виїхати в Крим. Там Руданський працював повітовим лікарем і часто допомагав бідним ліками, а то й харчуванням, хоча сам ледь зводив кінці з кінцями. Поряд з його вбогим житлом красувалися князівські палаци, але жодного разу Руданський не попросив панів. про допомогу.
Він виснажував себе працею на двох роботах, відвідував хворих у кримських селищах та не хилив голову перед панами, не стелився перед ними рядниночкою і не гнувся лозою. Ті накази, які поет вклав у вуста батька у вірші “Наука”, були для нього клятвою, яку він ніколи не порушив.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)