Некрасов до питання про призначення поета і його місце в суспільній боротьбі. Цій темі він присвячує в 70-ті роки кілька ліричних віршів, серед яких найбільш значна “Елегія” (“Нехай нам говорить мінлива мода…”). Некрасов виступає проти тих, хто з “моди” виявляв співчуття народу, але відвернувся від нього в роки реакції, заперечує прихильникам “чистого мистецтва”, стверджуючи, що завдання поезії – служити своєму народові:
… Поки народи Тягнуть у злиднях, покорствуя бичам… Оплакувати їх рок, служити їм буде
Вірш написано в 1874 році, через 13 років після скасування кріпосного права. За цей час стало очевидним, як праві були революційні демократи, назвали ще в 1861 році царську реформу лицемірним обманом, пограбуванням народу під виглядом звільнення.
Народ звільнений, але щасливий народ?
Запитує поета в “Елегії” його Муза. Поет відповів на це питання ще раніше, в самий рік реформи (коли і урядова, і ліберальна преса ли-кували з приводу подарованої царем “свободи”):
Мати-вітчизна! Дійду до могили, Не дочекавшись волі твоєї!
Похмурий тон вірша Некрасова
Його Муза – земна. У 1848 році поет написав невеличкий вірш:
Вчорашній день, годині на шостому, Зайшов я на Сінну, Там били жінку батогом, Селянка молоду. Ні звуку з її грудей, Лише бич свистав, граючи… І Музі я сказав: “Дивись! Сестра твоя рідна! “
Протягом усієї творчості поета його Муза, яка втілила, силу духу поета-громадянина, була рідною сестрою народу. У передсмертному вірші “Про Муза! я біля дверей труни “(1877) Некрасов назвав свій жереб” завидним “за” живий, кровний союз “з чесними серцями Росії. Не російська – погляне без любові На цю бліду, в крові, Кнутом посічену Музу… – так закінчує поет-патріот останній вірш.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)