Некрасов – народний поет не тільки тому, що він говорив про народ, але й тому, що ним говорив народ. Звідси всі особливості його поетичного світу: герої, теми, образи, ритми.
Народився 10 грудня 1821 р. (за новим стилем) в українському містечку Немирові. Там служив його батько. Незабаром він вийшов у відставку, і родина переїхала у свій ярославський маєток, сіло Грешнево.
Багато чого з того, що буде змістом творчості Некрасова, пройшло через досвід юного поета, і насамперед – людські муки. Страждання дворових, селян, бурлаків зливалися з
Ненависть волала до боротьби.
М. О. Некрасов – новий тип письменника. Талант його надзвичайно багатогранний. Це – поет, обдарований могутнім талантом, журналіст, публіцист, літературний критик, видавець, який протягом трьох десятиліть був редактором демократичних журналів “Современник” і “Отечественные записки”.
До середини
Реалізм Некрасова – якісно новий ступінь у розвитку російської поезії. Він продовжив і творчо розвинув традиції кращих російських поетів, збагатив їх новим конкретно-історичним змістом, додав до їхніх художніх завоювань свою індивідуальну, неповторну художню систему.
Естетика Некрасова.
В основі її – утвердження моральних принципів:
1) мета і сенс життя – любов (у широкому розумінні);
2) людина створена бути опорою іншому, тому що їй самій потрібна опора.
Поезія 40 – 50-х років: мотиви, образи, художнє новаторство.
Творча діяльність поета продовжувалася біля сорока років. Уже в ранній період з достатньою визначеністю вимальовуються контури некрасівського поетичного світу:
1) це світ соціальних протиріч, світ трудівників, незаможних і пригноблених, з їхніми нагальними потребами й інтересами;
2) світ убогості, самітності, затхлої сирості та пронизливого вітру.
Сюжети його віршів – історії неблагополучні: 1) смерть дитини; 2) нерівний шлюб; 3) проводи рекрутів.
“Еду ли ночью по улице темной” (1847) – один із найдраматичніших творів поета, присвячений протиріччям великого міста. У ньому розкривається повсякденна драма бідняків, типова для столиці: від голоду вмирає дитина, і для того, щоб заробити їй на труну безутішна мати йде на вулицю торгувати собою. “В дороге” (1845). Ідейно-художня значимість вірша визначається сполученням 3-х аспектів: 1) ідеологічного; 2) морально-психологічного; 3) естетичного.
Поетичне відкриття Некрасова – у зображенні характеру мужика. У вірші розповідається про трагічну історію селянської дівчини, вихованої в панській родині, яка за примхою пана віддана в мужицьку родину, на власну загибель і на горе своєму чоловіку – селянину. Селянин представлений у новій якості, як людина зі своєю власною долею, зі своїм індивідуальним нещастям, що не вкладається в пісню про загальне лихо рекрутського набору чи розлуки.
Загальні долі народу виражені як приватний варіант, особиста доля.
У 1856 році виходить перша книга віршів Некрасова, яка мала успіх, небачений з часів Пушкіна. Збірник цей набув значення маніфесту нового напрямку російської поезії. У збірник увійшли вірші: “Псовая охота”, “Блажен незлобивый поэт”, “Размышления у парадного подъезда” та ін.
Проблематика й особливості композиції. Книга має чіткий план, внутрішнє співвідношення розділів. Збірник 1856 р. будується так: 1) один розділ являв собою щось на зразок поеми про народ; 2) окремо Некрасов надрукував у книжці поему “Саша”; 3) велике місце в збірнику зайняла інтимна лірика (за силою і драматизмом людських почуттів, втілених у любовній ліриці, Некрасов був найбільшим поетом у світовій літературі). У поезії Некрасова створюється щось на кшталт психологічного ліричного роману, що утворить групу віршів так званого “панаєвського циклу”.
Вірші цього циклу мають автобіографічну основу (тривалий і часом болісний роман Некрасова з А. Я. Панаєвою).
“Поэт и гражданин” – один з найглибших творів російської поезії про співвідношення громадянськості і мистецтва. Вірш побудований у формі діалога-спору Поета і Громадянина, за образом якого вгадувалися вчителі та друзі поета, великі громадяни Росії – Бєлінський, Чернишевський. Некрасов вустами Громадянина стверджує нову концепцію мистецтва, нове розуміння ролі і значення поезії в житті людини і суспільства. Основне положення некрасівської естетичної концепції: вимога соціальної дієвості поезії і громадської ролі поета в суспільному житті.
Сама доба вимагала від сучасників активної громадянської діяльності.
“Тяжкий крест достался ей на долю”. Цей некрасівський вірш “панаєвського” циклу Чернишевський назвав кращим ліричним твором російською мовою. Вірш – один із найбільш трагічних у Некрасова, – вірш високого ладу, що визначений перш за все дивною єдністю основного образу, який осіняє весь вірш, – образу хреста.
Він відповідає високості страждання й остаточній перед ликом смерті розмові, яка наближається.
“Прости”. Цей вірш – істинно пушкінський акорд, яким закінчується історія нелегкого кохання, що проходило в боротьбі.
“Размышления у парадного подъезда” (1858). Проблематика. Сюжетно-композиційні особливості, художнє новаторство. Композиція складна. Вірш нагадує поему.
У центрі її – народ. В образах мужиків, які підійшли до під’їзду великого начальника, символізоване російське селянство в цілому. Якщо спочатку до під’їзду під’їжджало ціле місто холопське, то тепер до нього підійшла ціла країна, селянська. Реальні прикмети: засмаглі обличчя і руки, хрест на шиї – один на всіх, “крест на шее и кровь на ногах” – остання прикмета, що збирає всю групу в один образ і додає образу майже символічну узагальненість страждання і подвижництва.
Моральність втілена в релігійну форму. У Некрасова немає “чистої релігії”, вона в нього скоріше синонім національних рис: подвижництва, самовідданості, здатності до високого страждання і соціального протесту.
Новаторський характер поезії Некрасова полягав у наступному: 1) він першим звернувся до соціально-конкретного зображення народу; 2) показав специфічні особливості життя і побуту російського селянства як соціальної категорії; 3) його поезії властива соціальна визначеність створюваних характерів; соціальна обумовленість емоційних переживань, втілених у ліриці.
У вірші три частини, три композиційні вузли: 1) опис драматичних сцен біля парадного під’їзду; 2) викривальний, спрямований проти власників цих хоромів; 3) скорботно-ліричний: роздуми про минуле, сьогодення і майбутнє російського народу. При відносній своїй самостійності частини спаяні між собою єдиною поетичною думкою. Авторське “Я” відіграє надзвичайно важливу роль у загальній структурі вірша.
Ця соціальна активність авторської позиції, що знаходить вираження в тенденційності твору, була характерною для реалізму Некрасова.
У 60-і роки Некрасов пише цикл віршів, присвячених історичній ролі революційних діячів. Він створює новий жанр віршованих біографій-нарисів про героїв обов’язку. Бєлінському присвячені: поема “В.
Г. Белинский”; вірші “В больнице”, “Русскому писателю”, “Памяти приятеля”. Риси Чернишевського відображені у вірші “Пророк”, Добролюбова – “Памяти Добролюбова”. Пам’яті Шевченка присвячений вірш “На смерть Шевченко”.
За словами самого поета, він піклувався в цьому циклі не стільки про вірність фактам, скільки намагався виразити ідеал суспільного діяча. Народна самосвідомість ще не дозріла для того, щоб усвідомити свою роль – рушійної сили прийдешньої бурі; тому доля тих, хто віддає своє життя боротьбі за щастя народу, неминуче виявляється трагічною. Вірші циклу повні високої патетики, насичені християнською образністю, революційною спрямованістю, романтичним пафосом, високою громадянськістю.
З теорії літератури
Нарис – малий художньо-публіцистичний жанр, у якому автор зображує реальні події і факти. Найчастіше нариси присвячуються відтворенню сучасних подій чи зображенню людей, з якими був знайомий письменник.
Поема – це великий віршований твір, у якому відображені важливі проблеми минулого, сьогодення і майбутнього. У поемі зливаються воєдино епічні (події, сюжети, характери) і ліричні елементи (ліричні відступи, ліричні герої).
(2 votes, average: 2.50 out of 5)