Дивний світ навколо нас. Таке враження, що всі дорослі дуже добрі, тільки ми, діти, “якісь не такі”, що нас треба виховувати, наставляти, скеровувати. Начебто правильно все, але залишається враження нещирості дорослого світу стосовно нас, дітей. Дуже влучно помітила це Ірина Мироненко та вилила цю гірку правду в поетичні рядки, зміст яких дуже простий: тато вирішив донечці під Новий рік зробити подарунок за будь-яку ціну. Отож, не довго думаючи, він пішов у той дитячий садочок, який відвідувала його донечка, і зрубав там ялинку.
Ось такий
Невже вони не розуміють, що діти часто наслідують їх у вчинках, думках і в ставленні до навколишнього світу? У цього чоловіка на більше розуму не вистачило, але це не означає, що його донька буде такою ж. Усе може бути навпаки. Тільки от інколи хочеться сказати дорослим: “Про свою майбутню старість думайте сьогодні, бо як ви ставитеся до дітей зараз, так вони будуть ставитися до вас, коли ви постарієте”.
Коли я прочитав цей вірш, то з великою вдячністю подумав про своїх маму й тата. Пригадую,
Це була така радість, особливо від того, що цим новорічним деревцем милувалися всі наші сусіди! Бо це був подарунок і для них. А от мій однокласник Олег дуже пишався тим, що його тато зрізав верхівку ялинки прямо на проспекті, для нього це була захоплююча пригода, бо тато зрізав ялинку, а він у цей час “був на шухері”.
Мені жаль Олега, бо він ніколи не чув таких гарних слів, які від наших сусідів почули ми, коли прикрашали звичайнісіньке деревце “під ялинку”.
Вдячний пані Ірині, що спонукала мене до роздумів.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)