Підручник Українська література 11 клас
Українська література другої половини XX століття
Дмитро Павличко (1929)
Жити на своїй землі, й мови рідної не чути,
І щодня ковтати гнів, наче келишок отрути… Це присуджено мені, це мені нещадна кара За довіру молоду, за поривну честь Ікара.
(Дмитро Павличко)
Дмитро Павличко – поет рідкісного обдаровання. Наділений хистом публіцистичного слова, він відгукується на злободенні теми, відчуває пульс доби й водночас прагне змалювати красу світу, людських почуттів, відкрити найпотаємніші
Йому притаманні ліризм, філософічність і гостре, як кинджал, викривальне слово. Великий внесок зробив Павличко у розвиток літературної критики і художнього перекладу.
“Не був я, Господи, безбожним, / Але носив раба тавро” (Дмитро Павличко)
Дмитро Васильович Павличко народився у селі Стопчатові Коломийського повіту на Станіславівщині (нині – Косівський район Івано-Франківської області) 28 вересня 1929 року. З малих літ батьки привчали хлопчину
Його мати, неграмотна селянка, мала чудову пам’ять: точно цитувала Шевченкового “Кобзаря” й поему “Панські жарти” Івана Франка. Листи, які вона диктувала, були справжніми поезіями, з римами, влучними висловами, дивовижно вдалими художніми засобами. Тож талант віршувати Дмитро успадкував від матері. Спочатку Дмитро вчився у польській школі в Яблунові.
Учителі-поляки готували патріотів для Речі Посполитої, тому вже у першокласників наполегливо виховували гордість за польську національну належність і повагу до державного герба – білого орла. За неправильно наголошене польське слово, за ненароком вжите українське Дмитра карали ударами лінійки по долонях, стоянням на колінах на гострій гальці. За часів німецької окупації Дмитро Павличко поступив до Коломийської гімназії, успішно вивчав німецьку та латинську мови, а з молодшого шкільного віку вільно володів польською.
1944 року родина Павличків пережила трагедію: німці розстріляли Дмитрового брата-красеня Петра. Коло домовини й народився юний Павличко як поет, бо з болю, страждань і ненависті заговорила муза. У п’ятнадцять років він написав свій перший вірш, а згодом відобразив цю подію у поемі “Вогнище”.
У квітні-червні 1945 року Павличко перебував у сотні УПА. Сотенний Спартан наказав Дмитрові та його ровесникам повернутися додому і здобувати освіту. Понад півроку Дмитро Павличко з іншими юнаками терпів катування й допити у Яблунівській і Станіславській тюрмах, де енкаведисти вимагали, щоб хлопці зізналися у своїй причетності до національного повстанського руху, проте юнаки затято мовчали.
Врешті за відсутністю прямих доказів неповнолітніх в’язнів відпустили на волю.
Закінчивши 1948 року середню школу, Дмитро Павличко вступив до Львівського університету на філологічний факультет. 1951 року відбувся дебют митця: в університетській газеті опублікували його вірш “Дві ялинки”.
Здобувши диплом, у 1953 році Дмитро Васильович вступив до аспірантури, писав кандидатську дисертацію під керівництвом академіка Михайла Возняка. Предметом наукових студій Павличка стали сонети Івана Франка. Цього ж року вийшла його перша збірка “Любов і ненависть”. За цю книгу на пропозицію Миколи Бажана автора 1954 року прийняли до Спілки письменників. Сам митець так пояснював назву книги: “Поезію творить любов, а не злоба…
Якщо в моїх творах присутня ненависть, то це означає, що я жив у жорстокі і складні часи”. 1955 року померла мати, і це стало для поета тяжким ударом. До того ж, Дмитра Васильовича виключили з аспірантури начебто “за неуспішність”, а насправді за виступ на зборах викладачів з критикою русифікаторської політики влади.
Він почав працювати у журналі “Жовтень” (нині “Дзвін”), у 1957-1959 роках був заввідділом поезії. У 1955 році побачила світ збірка віршів
Ярослав Пстрак. Портрет хлопчика. Кінець XIX ст.
“Моя земля”, у 1958 – “Правда кличе!”, якою Павличко ознаменував поріг шістдесятництва. До книги увійшов вірш “Коли помер кривавий Торквемада”, де прозвучало грізне звинувачення, яке зривало маску з тоталітарної системи та її вождів. Невдовзі збірку “Правда кличе!” було заборонено. “Хрущовська відлига” тоді лише напинала паруси теплим вітром перемін. Почали з’являтися досить сміливі книги інших авторів. Дмитро Васильович 1959 року видав збірку “Бистрина”, а 1960 – “Днина”.
У 60-і роки з-під пера поета з’явилися збірка поезій “На чатах”, чудові казки “Золоторогий олень”.
У 1963 році Дмитро Васильович переїхав із родиною до Києва і влаштувався на роботу в кіностудії імені Олександра Довженка. За його сценарієм, написаним у співавторстві з Володимиром Денисенком, було знято фільм “Сон” про Тараса Шевченка, згодом – фільм “Захар Беркут”, сценарій якого написав Павличко за однойменною повістю Івана Франка. У фільмі “Сон” уперше прозвучала пісня Олександра Білаша на слова Павличка “Лелеченьки”, шедевр української пісенної культури. Вона має глибинний підтекст і співзвучна із піснею на слова Богдана Лепкого “Чуєш, брате мій”. Лиха доля розкидала українців по світах, але кожен з них мріє бодай бути похованим у своєму рідному краю: “Ніч накрила очі / Мені молодому, / Несіть мене, лелеченьки, / Мертвого додому”.
Та найбільше уславила Павличка пісня “Два кольори” (музика Олександра Білаша). Широкий резонанс мала збірка поезій “Гранослов” (1968). Цього ж року з ініціативи і з передмовою Павличка вийшла друком книга Богдана-Iгоря Антонича “Пісня про незнищенність матерії”.
У 1971-1978 роках поет працював головним редактором журналу “Всесвіт”. У період його керівництва часописом тут друкували твори навіть тих зарубіжних письменників, яких не рекомендували публікувати радянські ідеологи. Павличко залучав до співпраці видатних перекладачів, чиї імена було заборонено згадувати.
За це його й позбавили посади, хоч “Всесвіт” за часів Павличка був дуже популярним, мав 80 тисяч передплатників.
Павличкова лірика 70-х років камерна. Дві книги визначають її профіль: “Сонети подільської осені” (1973) і “Таємниця твого обличчя” (1974, 1979). Ліричний герой книги “Таємниця твого обличчя” не тільки не називається на ім’я, а й не є головною персоною. Вірші про любов з цієї збірки – це не стільки історії кохання, скільки показ любові як найвищого почуття одухотвореної щастям і талантом людини. В українській поезії після “Зів’ялого листя” Івана Франка до часів творчості Павличка не було такої витонченої, цікавої інтимної лірики, зокрема еротичної.
Табу на зображення плотських утіх як елементу буржуазної культури в радянську добу взагалі унеможливлювало появу подібних текстів, але автор “Таємниці твого обличчя” довів, що поезії еротичного звучання можуть бути і не вульгарними й примітивними, залежно від того, як саме їх писати.
У 1977 році за книгу вибраного, яка отримала назву першої збірки Павличка – “Любов і ненависть”, авторові присудили Шевченківську премію. Через два роки вийшли у світ “Вибрані твори” у двох томах, а в 1989 році – у трьох. Прихильників таланту митця порадували книги “Вогнище” (1980), “Спіраль” (1984), “Рубаї” (1987). В українській поезії Павличко вперше використав форму вірша, якою здобув світову славу Омар Хайям.
Також він переклав сонети Шекспіра та інших видатних поетів, 1983 року видав антологію “Світовий сонет” (1983).
Павличко успішно працював у галузі літературознавства. Двотомник його статей “Літературознавство, критика, українська література” (2007), збірник критичних праць “Світова література” (2007) вражають вмінням надзвичайно глибоко й прозірливо осмислювати літературні явища, давати їм належну оцінку. По-філософськи дивлячись на світ, митець зробив афористичний висновок: “Я тимчасовий, та мусить пройти вічність крізь мене”. Про те, що талановита людина повинна бути багатогранною і випробовувати себе в різних сферах, щоб домогтися успіху, Павличко сказав: “На моє глибоке переконання, бути в наш час “чистим” поетом не можна. Якщо ж не вдається проза, пиши статті.
Якщо вони не виходять – перекладай. Якщо з тебе непутящий перекладач, шукай себе в драматургії чи в роботі сценариста, не минай спроб висловитись як публіцист”. За своє життя Дмитро Васильович встиг зробити дуже багато, але й досі не сповільнює творчих обертів, незважаючи на поважний вік.
Митець залишається молодим душею, працелюбним, готовим підставити плече заради доброї справи, для користі України. Дмитро Павличко займався і державницькою діяльністю. Був депутатом трьох скликань Верховної Ради України, послом у Словаччині й Польщі, шість років віддав дипломатичній службі, доклав чимало зусиль, щоб Українська держава здобула незалежність, був одним із авторів “Акту проголошення незалежності України”, ініціював створення Народного руху України, був його ідеологом. Водночас поет не переставав плідно працювати як письменник. У 90-і роки він написав свою найкращу книгу – “Покаянні псалми” (1994).
У 1998 році побачили світ збірки поезій “Золоте ябко” і “Ностальгія”, а в XXI столітті – ціле гроно високопоетичних книг: “Засвідчую життя”, “Наперсток”, “За нас”, “Пам’ять”, “Сонети. Світовий сонет”, “Задивлений в будущину”, “Не зрадь”, “Три строфи”, “Аутодафе”, “Кирило Осьмак”, “Потоп”, “З різних літ”. У 2009 році вийшла друком ювілейна книга вибраних поезій “Покаянні псалми”.
Зараз поет у зеніті слави, у розповні таланту, тож українці чекають від нього нових творів.
Словникова робота.
1. Розширте свої знання про ліричні жанри, зокрема про народну й авторську пісню.
Ліричний жанр (грец. lyrikos – лірний; твір, виконаний під акомпанемент ліри, і франц. genre – вид, жанр) – тип ліричного твору. До ліричних творів відносять фольклорні віршові твори й авторські вірші: громадянську, пейзажну, філософську (в тому числі медитативну, сугестивну, інтелектуальну, наукову), інтимну (родинну, любовну або еротичну) лірику, а також поезію в прозі: етюд, монолог, акварель, спогад. Та найбільш виразними ліричними творами є ода, дифірамб, молитва, пісня, романс, псалом, ідилія, елегія, думка (дума).
Пісня – музикально-поетичний різновид мистецтва, призначений для співу. Якщо вірш складається зі строф, то пісня – з куплетів. Якщо у вірші є рефрен, то в пісні – приспів.
Піснями стають вірші, покладені композиторами на музику.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)