Зірки такої величі і яскравості, як Анна Ахматова, народжуються раз на століття. Правда й одкровення, які іноді виростають зненацька і приголомшують, у поєднанні з високою майстерністю володіння словом, що можна зрівняти хіба що з огранкою діаманта, – все це властиве поезії Анни Ахматової.
Вона жила для великого земного кохання. Про це вона співала, і це було сенсом її життя. Вона не могла написати “Дванадцять” або “Лівий марш”.
Це зробили Блок і Маяковський. Ахматова писала про зовсім інше:
Був ти нещирим у ніжності.
Скільки
Як же багатством у бідності
Душу зігріти тобі?
(Переклад П. Перебийноса)
Анна Ахматова народилася в Одесі, а в юності бувала в Євпаторії і Херсоні на березі Чорного моря. Вона любила ці місця, вони надихали її на нові пісні про кохання. Можливо, синє море та південне сонце народили у серці поетеси таку сонячну поезію, просту і вільну, як сама юність.
Михайло Дудін у статті про Анну Ахматову зазначав, що вона дуже рано почала розуміти, що писати треба лише ті вірші, які, якщо не напишеш, то помреш. А без цього розуміння і не може бути справжньої Поезії. І ще одна теза: щоб поет міг співчувати
Ні прутиком, ні трояндою
Не буду в садах Отця.
Я від кожної тріски падаю,
Здригаюся від слівця.
(Переклад П. Перебийноса)
Їй доля приготувала чимало випробувань у житті. Щасливе дитинство минуло у Царському Селі. Анна сама писала, що зростала в узорній тиші, у “прохолодній дитячій молодого століття”.
Однак минуть роки, і трагедії переслідуватимуть її одна за одною. За словами Анни, її Муза то глухла, то сліпла, то тліла у землі зернятком, щоб знову, наче Фенікс із попелу, відродитися у блакитному просторі. Так і поетеса після кожної трагедії знову відроджувалася, знову писала свої дивовижно прекрасні вірші, сповнені земної філософії буття. Вона була надзвичайно мужньою жінкою.
Важко простому смертному пережити стільки, скільки пережила на своєму віку Анна Ахматова: і смерть сестер від сухот, і в самої кров йшла горлом, і особисті трагедії, дві революції, дві страшні війни. Здавалося б, які там вірші. Але вона продовжувала писати, бо не писати для неї означало – смерть:
Згадати голод любих рук,
І лип розхвильні листогради,
І той далекий тихий звук –
Слова останньої розради.
(Переклад В. Затуливітра)
Звідси і поезія її – наче трава, що пробилася до сонця зі згарища. І трава ця всупереч усьому – зелена, соковита, життєдайна. В одному з віршів Анна Ахматова зізнається, що ніхто не відає, із якого сміття виростають вірші, не знаючи сорому. Вони виростають, як кульбаба під тином. А далі буває так, що досить якоїсь дрібниці, свіжого запаху живиці чи таємничої плісняви на стіні, і раптом вірш зазвучить проникливо і ніжно на радість читачам і авторці:
Жовтіє світло з темноти,
Нас квітень ласкою проймає.
На півжиття спізнився ти,
Але й таким тебе приймаю.
(Переклад В. Затуливітра)
Їй присвячували вірші відомі поети, серед яких – Блок і Пастернак. її портрети з гордою поставою голови писали кращі художники її часу. Слава стукала у її двері, а вона не те, що не пускала її до себе, ні, вона не надавала їй великого значення. Ахматова сама краще від усіх критиків визначила своє місце у світі, свою долю і свою поетичну програму: щоб бути зрозумілим сучасникові, поет має навстіж відкрити своє серце.
Анна Ахматова була глибоко індивідуальним поетом. Вона нікого не наслідувала і гордо несла свій хрест індивідуальності таланту – важкий хрест, однак позбутися його неможливо. Він був її мукою і втіхою одночасно.
Для мене збірка поезій Ахматової – як вічна книга, як магічна книга пророцтв, як сонник, як астрологічний календар, як книга рецептів від хвороб душі і серця. Якщо хвилюють якісь тривоги чи неясні відчуття, відкриваю наосліп збірку і читаю загадану строфу. Читаю і вкотре дивуюся: ось вона відповідь!
Проста і зрозуміла, але як лягає до серця! І який геніальний дар у незвичайної і мужньої жінки, ім’я якої – Анна Ахматова.
… А чоловік, котрий тепер мені
Ніхто, а був турботою моєю,
Рятунком найгіркіших літ моїх, –
Уже бреде як привід на задвірках,
По закутках, околицях життя,
У мороці безумства, обважнілий.
(Переклад Т. Крижанівської)
(1 votes, average: 5.00 out of 5)