У Блоку немає соціальної характеристики персонажа навіть у межах, можливих для даного жанру. Героїня вірша не представлена як певний тип, та й історія її любові не ясна, її життя ми не можемо представити і так, скажімо, як життя персонажа вірші Некрасова “Трійка”. Отже, вірш Блоку залишається в рамках романтичного методу, для якого мотивування вчинку, аналіз його причин не настільки важливі. Від тієї жахливої дійсності, яку спостерігав поет, він намагався врятуватися, забутися. Порятунок нерідко шукав у вині. Інший шлях забуття для Блоку
Тема кохання, як ми вже почасти бачили, в його поезії пов’язана з темою самотності і трагедії героя. У тій любові, про яку говорить Блок, більше горя, ніж щастя, більше болю, ніж радості. Згадаймо, як повно і радісно виражено прекрасне почуття любові в пушкінському “Я помню чудное мгновенье”. Його фінал – це могутній життєствердний акорд безмежного щастя:
І серце б’ється в захват, І для нього воскресли знову І божество, і натхнення, І життя, і сльози, і любов. Любов з’єднана з життям, з натхненням.
Якщо ж поет говорить і про сльози, то це сльози радості від новознайденій любові. Як своєрідну
Він, як і Лєрмонтов (“Вже не чекаю від життя нічого я…”), може так само сумно заявити: “Чи не мріяти про ніжність, про славу”.
Знаменно, що у вірші “Про доблесті…” виражено не тільки відчай героя, але і високе благородство почуттів, що дуже важливо з точки зору етики людини, проблеми культури його почуттів, всієї блоковской концепції людини. Людина в будь-якому положенні, в самій важкій ситуації повинен вміти зберегти благородство душі. У зв’язку з цим напрошується інша паралель, згадується дивовижне пушкінське “Я вас любил…”, з яким слід було б співвіднести блоківські рядки:
Не знаю, де притулок своїй гордині Ти, мила, ти, ніжна, знайшла… Порівняйте у Пушкіна: Я вас любив так щиро, так ніжно,
Як дай вам Бог коханої бути іншим.
Ряд віршів Блоку 1908-1914 років породжений особистою драмою поета, викликаної усложнившимися відносинами з Любов’ю Дмитрівною. Однак особисте тепер осмислено Блоком настільки глибоко, що його вірші, не в приклад шифровці “П’ять вигинів…”, сприймаються як схвильована сповідь людини певної епохи, певного покоління. Незалежно, однак, від настрою любовних віршів Блока (а серед них є й життєрадісні), слід пам’ятати про те, що поет з великою художньою силою і тонкощами передає всі відтінки любовних переживань.
Любов у нього завжди сильне почуття. Цим особливо відрізняються вірші циклу “Кармен. Вони були навіяні майстерним виконанням ролі Кармен в опері Бізе артисткою Л. А. Дельмас-Андрєєвої, якій і присвячений цикл, що являє собою закінчене, дуже яскраве твір.
За задумом Блоку, цикл “Кармен” мав закінчуватися віршем “Перед судом”, та все ж поет не зробив цього, відчувши, очевидно, що воно порушило б чудову гармонію віршів про Карменсіте. Цей вірш розкриває трагічну тему примарності щастя, тему втрати ілюзій у світі байдужих, лицемірних людей. Тут відображена трагедія людини у світі ханжей і лицемірів:
Але ж я трохи по-іншому, Чим інші, знаю твою душу, Більше, ніж суддям, мені знайоме,
Як ти опинилася на краю…
У цьому дуже сумне вірші немає безвихідного розпачу. Є в ньому біль за людину, відчуваються насилу стримувані сльози образи за нього, але все це зігріте надзвичайно теплим почуттям любові до скривджених:
Не до нас їй, життя квапливої, І мрія права, що нам брехала. Все-таки, коли-небудь щасливою Хіба ти зі мною не була?
Ця пасмо – така золота Хіба не від старого вогню? Страсна, безбожна, порожня,
Незабутня, прости мене!
Саме цією силою вираження людських почуттів доріг нам Блок як людина і художник. Адже навіть відірвавшись на мить від умов певної епохи і пов’язаних з ними переживань, що наклали відбиток на настрій поета, ми повинні врахувати силу цих віршів, в яких виражені великі людські почуття – вічно живі і вічно хвилюючі.
Отже, роки реакції для Блоку були тяжких, трагічних часом. Але досвід революції не пропала марно. Вона була тією цілющою силою, яка живила серце поета.
Тепер він ясніше бачить причини трагедії людини і, свідок подій 1905 року, знає, що мороку і гніту повинен прийти кінець, і сам прагне силою поетичного слова сприяти соціальному прогресу.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)