“Народовці” – представники галицької, буковинської та закарпатської інтелігенції, які орієнтувалися на народ, обстоювали його інтереси, дбали про формування національної свідомості українців. “Народовський” рух виник у Галичині на поч. 60-х XIX ст. на противагу “москвофільському” і для розв’язання українських культурно-освітніх, а згодом політичних проблем. Діяльність “Н.” зосереджувалася навколо видань “Вечорниці”, “Мета”, “Нива”, “Русалка” і спрямовувалась на зв’язок із “громадівським”
Основним органом “Н.” був журнал “Правда”. Після заборони українського друкованого слова у Східній Україні (Валуєвський циркуляр 1863, Емський указ
Виявлення “москвофільського” напряму у діяльності старої Руської ради спонукало “Н.” створити свою політичну організацію – Народна рада (1885). У середині 80-х розгорнулося національне піднесення в Буковині, пов’язане насамперед з діяльністю вченого, педагога і політично-культурного діяча С. Смаль-Стоцького. Буковинські “Н.” здобули перевагу над “москвофілами”, організували власний часопис “Буковина” (1885) і добилися впливу у найважливіших культурно-політичних установах. У 80-х розпочався “народовський” рух у Закарпатті, який мав мовно-літературний характер. Реакцією на протистояння двох галицько-українських суспільних рухів – “народовства” і “москвофільства” – було створення в Західній Україні перших політичних партій: Русько-української радикальної (жовтень 1890), Української національно-демократичної (грудень 1899), Української соціал-демократичної як складової частини австрійської соціал-демократичної (вересень 1899).
У їх діяльності відігравали активну роль М. Драгоманов, І. Франко, М. Грушевський, М. Павлик, Ю. Бачинський, Ю. Романчук, В. Будзиновський, С Данилович, В. Стефаник, В. Охримович та ін.