Що таке народна творчість? Визначень сьогодні існує багато, та всі вони не охоплюють глибинної суті народної творчості, бо вона в деяких своїх жанрах намагається бути консервативною (весілля і всі обряди, пов’язані із цим дійством, Святвечір на Різдво, хрещення, похорони тощо), та все ж у переважній більшості народна творчість є чимось більшим та особливим у суспільному житті. Можливо, для цього треба дивитися на неї не як на фольклор, що застиг на сторінках багатотомних видань, а як на процес, що викликає до життя ті чи інші жанри, які є необхідними
Для прикладу хочу навести такі жанри народної творчості, як анекдот, народна усмішка (хоча дуже часто різницю між ними провести дуже важко), прислів’я, приказки, примовки. З розвитком міських інфраструктур з’явилися такі види народної творчості, як міський фольклор. А я б ще додав такі види, як студентський фольклор, учнівський (або шкільний) та дитячий.
З одного боку – це сучасна творчість і забарвлена сучасною лексикою, з іншого боку.- це все-таки творчість, яка не має авторства та має безліч варіантів, що усно поширюються. Наприклад, такі жартівливі примовки
Особливо мене вражає великий набір примовок, в основі яких лежить величезний виховний потенціал. Призначення цих примовок – навчити дітей (а може, і не тільки дітей) ввічливо й правильно розмовляти.
Ось що я спостерігав на Полтавщині, коли був там на канікулах у бабусі. Проходить мимо гурту людей якийсь парубійко і байдуже до когось вітається: “Здоров!” І тут же негайна відповідь-примовка: “Здоров” – до коров, а до людей – “здрастуйте”. Або інше: відповідаючи на якесь питання, хтось із дітей каже: “Да”.
А у відповідь чує: “Да – свиня вуха пооб’їда” (це означає: треба казати українською мовою “так”). Часте й невиправдане вживання “ну” тут же буде припинене зауваженням: “Не запрягав, то й не нукай”, І вже геть неввічливе привітання “здрасьтє” отримає навідмаш: “Не засьте” (тобто не застуйте, це означає: привітайся по-людськи). Бувають і грубенькі примовки, але вони запам’ятовуються, і тому наступного разу дитина зверне на це увагу й не буде говорити зневажливою мовою.
Вживання “шо?” замість “що?” має такий вигляд: “Шо?” – “Куряче кашпо!” Після такої примовки не захочеш більше почути подібну відповідь і будеш остерігатися казати “шо” замість “що”. Або вживання слова “жалко” замість “жаль” викличе зауваження: “Жалко у бджілки”. І ще: часто діти, які особливо не турбуються про те, як вони спілкуються, замість запитального “що” можуть сказати: “Га?” На таке неввічливе “га” відповідь не забариться: “З’їж те, що плига!”
І даремно дехто з моїх однокласників вважає, що фольклор – це щось історично минуле, що зберігається у фольклорних збірниках. Народна творчість жива, допоки живе народ, який створює нові види, жанри. Треба тільки бути уважним спостерігачем, а може, й дослідником, наприклад, дитячого фольклору.
Це дуже цікава й невичерпна тема.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)