Многообразно й невичерпне усна народна творчість, що прилучає сучасної людини до миру художнього мислення, суспільної свідомості людей самих віддалених епох і близького до нас часу. Чарівні казки, обрядові пісні, змови, гадання йдуть своїми коріннями в тисячолітні глибини історії
У порівнянні з ними билини, що зберегли пам’ять про Київську Русь, історичні пісні й балади, що оповідають про боротьбу з татаро-монгольським ярмом, відносно молоді. Серед найдавніших по походженню жанрів усної Творчості – прислів’я й приказки: “На
Протягом багатьох століть накопичувалися в мові народу афористичні виречення й образні вислови, ці, за словами М. Шолохова, “згустки розуму й знання життя”.
Розходження між прислів’ями й приказками – у їх граматичній і логічній формі. Перші будуються як закінчені речення, завершені судження: “Коса – дівоча врода”. Приказка – це щось не “дозріле”, але имеющее можливість перейти в кінцеву форму: “Битися чолом об стіну”, але “Чолом стіни не прошибиш”.
Існують і примовки, що не мають дидактичного
Багато приказок і примовки несуть у собі гумористичний або сатиричний відтінок: “Проходи вперед, де віник живе”, “Бути тобі в раї, де горщики обпалюють”, “Твоя потіха – людям перешкода”.
До числа приказок, що зародилися в народному середовищі, варто віднести й афоризми книжкового походження. Вони по своїй будові мало відрізняються від прислів’їв, але опираються на літературні поняття: “Виключення підтверджує правило”, ” Мова дана людині, щоб приховувати свої думки”.
Прислів’я й приказки – джерело знань про погляди й подання, як вони формувалися у свідомості людей різних епох. Це Історія суспільної думки. Тільки дикість і неуцтво, за словами Пушкіна, “не поважають минулого, плазуючи перед одним сьогоденням”.
Вони не тільки пам’ятник народної думки й народної мови (як, скажемо, “Слово об полицю Игореве”), але й жива спадщина, що входить у наше мовлення. Вони постійно розвиваються, удосконалюються, знаходять інші контексти, інші значення. І мають незаперечний авторитет
(1 votes, average: 5.00 out of 5)