ЛІТОПИС САМОВИДЦЯ (Уривки) Року 1663. У місті Ніжині вдарили в бубни, сповіщаючи про скликання ради [Чорної ради].
Привів піше військо Брюховецький [Іван Мартино-вич Брюховецький, отаман запорозького козацтва]. З’явився і Сомко[Яким Семенович Сомко, 1662 року обраний у м. Козельці старшинською радою наказним гетьманом Лівобережної України]. Сомко прийшов зі своїми козаками – усі вони, як люди заможні, були на добрих конях, вбрані та при зброї, “як до війни”.
Чимало було в Сомковому таборі і гармат. Але все це не допомогло гетьману,
Підчас сутички бунчук Сомків було зламано, асам він ледве вирвався через намет посольський і вскочив на коня. Разом з ним поїхала й кінна старшина, а декількох повбивали. Так сторона Сомка мусила відступити до свого табору, а запорожці,
Року 1667. Зима була сніжною та вельми морозною, з майже щоденним вітром. Так тривало аж близько до святого Георгія.
Того ж року, в травні, в обідню годину, зайнялися церква Рождества Христова, що стояла в ринку, біля кошар крамних у Стародубі. Невідомо від чого сталася пожежа,- можливо, з необачності паламаря, а особливо, через “гнів Божий за беззаконія наша”. Втім чотири церкви Божиї в самому місті з усією оздобою їх, що славилися на всю Україну своїми мальованими образами та великими дзвонами, згоріли дощенту, так само як чимало будинків, дворів з усім майном. Вигоріло все місто, не залишилось жодної хати, ані башти; погоріли навіть вали.
Вогонь знищив кілька сотень будівель і за межами міста. “Так страшний пожар був за скаранням Бозьким”. Бо втому місті зародилась ненависть. Полковник йшов проти гетьмана, священики сварилися між собою, козаки – з посполитими.
Майже в кожному дворі були корчми і шинки, при яких траплялися всілякі неподобства, часті вбивства, за котрі “жадної [жодної] карності не чинено”.