Але ці слова їм підказали бояри. Майже всі знають, що Борис слывет царевбивцею, і однаково призивають його на царство. Дивне поводження юрби, дивне виявлення волі народу. У цій сцені Пушкін показує народ нетямущим (йому однаково, хто зійде на престол), сліпим знаряддям у руках бояр. “Про що там плачуть?” “А як нам знати! Те відають бояри, не нам чету”.
От так, не розуміючи, що самі роблять, люди вибирають собі в царі Бориса. Їм однаково, убивця він чи ні. Мол, грішник він, а не вони. Мені подобається, як Пушкін своєрідно й гостро ставить
Народ теж згрішив і згрішив сильно, вибравши вбивцю на трон. Божий суд триває – тепер страждає народ.
Приходить новий правитель, і люди знову сліпо вірять йому і йдуть за ним. Дія наближається до розв’язки. У фінальній сцені, як і в експозиції, знову головну роль грає народ. Люди знову по велінню бояр готові обрати собі нового царя.
Але на їхніх очах відбувається вбивство безневинного царевича. І якщо злочин Бориса Годунова було
Відбувся новий злочин, народ знову обманутий, правда потоптана. Але народ уже не того. Прокинулися совість і свідомість. Бог покарав народ за гріх, і тепер він усвідомив, що пішов по несправедливому шляху.
Перед народом, як і перед Борисом, встає вибір: іти проти совісті або вибрати правильний шлях. Але на відміну від царя народ робить вірний вибір.
Трагедія полягає в усвідомленні народу, у його пробудженні. Робити новий гріх люди відмовляються, виражається цей протест у фатальній безмовності. У трагедії піднімаються найглибші філософські й політичні проблеми.
Разом з ними Пушкін розглядає проблеми моральності й совісті. Велика увага А. С. Пушкін приділяє проблемі народу й влади, у своєму добутку він показує ідеал російського народу, ідеал правди й совісти
(2 votes, average: 2.50 out of 5)