Тема Росії й положення російського селянства хвилювали багатьох письменників і поетів. Ще Пушкін показав важке положення селянства в безправній і голодній Росії. Чітко зобразив ситуацію в Росії Лермонтов: “країна рабів, країна панів”. Некрасов у своїй ліриці відбиває свій погляд на положення народу в сучасній йому Росії.
Він насмілився глянути в очі правді й у весь голос заявити про страждання народу, про його безмежне терпіння й справжню шляхетність. Дворянин по походженню, Некрасов, як ніхто іншої, зумів зрозуміти душу російської
Тому вся творчість він присвятив служінню народу. Поет говорив: “Я покликаний був оспівати твої страданья, терпеньем вражаючий народ”. Недарма образ Музи Некрасов взяв не з античної міфології, до якої зверталися багато хто його попередники, а з народного життя.
В 1848 році Некрасов пише вірш “Учорашній день, години в шостому…”, де показує образ своєї Музи: Учорашній день, години в шостому, Зайшов я на Сінну; Там били жінку батогом, Селянку молоду. Ні звуку з її грудей, Лише бич свистали, граючи… І Музі я сказав: “Дивися! Сестра твоя рідна!..” Муза Некрасова
Той же образ “батогом висіченої Музи” повторився потім і у вірші “Про Муза! я у дверей труни…”, написаному поетом за кілька днів до смерті. Гіркотою й стражданням за долю народу перейнята вся лірика Некрасова. Де б не трудилася російська людина, скрізь його принижували й нехтували.
Безправна праця стала нормою життя. Поет не може не жахнутися, бачачи дивовижні страждання бурлак на Волзі: Майже пригнувшись головою До ніг, оповитим линвою, Взутим у постоли, уздовж ріки Повзли гульбою бурлаки, И був нестерпно дикий И страшно ясний у тиші Їх мірний похоронний лемент, – И серце здригнулося в мені. Читаючи ці рядки, ми ясно бачимо всі ті мучення, які випали на частку бурлак. Вони показані зі страшної, неприкрашений-ний правдою.
И ця правда, як той стогін, що “пісень зветься”, чується всюди, де трудиться, страждає й просто тягне своє животіння російський мужик. Ті ж картини вбогості й безправ’я ми бачимо в селах, де від зорі до зорі працює на своїй смузі селянин-трудівник. Безвідрадні картини сільського життя (вірша “У селі”, “Незжата смуга”).
Умер син-годувальник, і баба мати змушена йти по мирі. Надриває душу тужливий осінній пейзаж, занедбана смуга, з якої не в силах забрати врожай виснажений хворобою орач. Російська людина скрізь безправний і нещасний. Недарма у вірші “Міркування в парадного під’їзду” поет говорить: Назви мені таку обитель, Я такого кута не видал, Де б сівач твій і хоронитель, Де б російський мужик не стогнав.
Некрасов не тільки описує важке положення народу, але й засуджує його нескінченне терпіння. У поемі “Залізниця” поет показує рабську працю селян і в той же час підкреслює їхня покірливість: Грабували нас грамотії-десятники, Сікло начальство, давила нестаток… Усі перетерпіли ми, божий ратники, Мирні діти праці! Мужик покірно зносив всі приниження й знущання, нікого у своєму нестатку й безправ’ї не обвинувачуючи, крім самого себе: Ой, мужик! мужик! ти грешнее всіх, И за що тобі вічно томитися!
Показуючи безправ’я народу, Некрасов протиставляв його паразитичний, розкішної життя багатіїв і вельмож. Ця думка відбита у вірші “Міркування в парадного під’їзду”.
Вірш починається з опису Петербурга, сцен, що щодня відбуваються “у парадного під’їзду”, там, де вирішуються долі прохачів. Але зарозуміла й корислива верхівка столиці байдужна до народного горя: “наш не любить обірваної черні”. На тлі жебраків, обірваних селян виділяється “власник розкішних палат”, вершитель людських доль. Некрасов гострим сатиричним пером малює портрет вельможі, проведшего життя “у залицянні, обжерливості, грі”. Некрасов жалує селян, які від безвихідності п’ють, пропивають останню копійку в харчевнях.
Але поет не ідеалізує мужиків. Його відношення до народу чужо й сентиментальності. Зображуючи народне життя, Некрасов дивився “зсередини”, намагаючись зрозуміти психологію селянина
Такі вірші, як “Селянські діти”, “Похорони”, “Дума”, “Сільські новини”, правдиво, у всій її непривабливості, показують життя СелО. Некрасов дуже точно малює безвихідний трагізм положення селянина, темні сторони його побуту й психології, закореніле вікове рабство й гноблення. Але в цього приниженого народу вже з’являються яскраві, сильні особистості, теперішні герої.
Такі Яким Нагой, Єрмил Гирин, Савелій, які в майбутньому здатні стати теперішніми народними ватажками. Поет захоплюється їхньою богатирською силою, працьовитістю, але показує й негативні сторони їхнього життя. Так, Яким Нагой говорить про себе, що він “до смерті працює, до півсмерті п’є”. Однак більша частина селян зберегла достоїнство.
Навіть Яків Вірний, котрий уважався “зразковим холопом”, зважився на протест, нехай навіть і поплатився за це власним життям. Некрасов вірить, що, незважаючи на, здавалося б, безмежне терпіння народу, він підніметься на боротьбу. Закликом до боротьби служить “Пісня Еремушке”, де поет проголошує:
Неприборкану, дику До гнобителів ворожнечу И доручення велику До безкорисливої праці, Глибокою вірою в народ, у його творчі сили, у його талановитість наповнений вірш “Школьник”. Сільський хлопчик, школяр нагадує поетові про славну долю ЛомоносовО. Некрасов вірить, що саме з народу прийдуть нові, яскраві таланти, які прославлять Росію: Не бездарна та Природа, Не загинув ще той край, Що виводить із народу Стільки славних, те й знай…
Поезія Некрасова – поезія життя. Її сувора правдивість сполучається з високою майстерністю й досконалістю форми.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)