Бувають у житті хвилини, коли несподівано з’являється велике бажання сховатися від сірої повсякденності життя і залишитися наодинці з природою, яка вабить до себе первісною красою і досконалістю, з природою, що приховує у собі вічну таємницю життя. Хочеться залишитися віч-на-віч зі своїми думками, з самим собою.
Поглянь навкруги, вслухайся! Дивись, який дивний захід, коли десь за обрієм, на тьмяному безхмарному небосхилі починає палати червоним полум’ям сонце, кидаючи останні промені на зморену за день землю.
Вслухайся, як оповиває
Природа підкоряється химерній силі ночі і, ніби зітхаючи, засинає. На втомлене поле ллє сумне світло місяць – цар ночі, що влаштувався посеред неба, прикрашеного мільярдами мерехтливих діамантів. Перед тобою розкривається у повній красі Всесвіт, який так приваблює своєю холодною недоторканністю і трохи моторошною загадковістю.
Мимоволі
Прислухаєшся до нічної тиші і ніби чуєш космічну музику, створену з безлічі різноманітних голосів Всесвіту, такого недосяжного і такого таємничого. Отримуєш насолоду від того, що поєднався зі спокоєм.