Національні мотиви і особливості їхнього художнього втілення у драматичній поемі Лесі Українки “Бояриня”
Леся Українка. Леся… Це тепле сонячне ім’я мені знайоме з дитячих років. Відоме воно всім прогресивним людям, і в першу чергу, українцям, бо Леся Українка у недовгім житті стала народною поетесою.
Вона була мислителькою та борцем шевченківського гарту. Все в її житті було справжнім: вірші, кохання без фальшу, мука без порятунку, праця – спасіння. Читати її вірші без хвилювання не можна.
На мою думку, мало хто так палко
Та особливо відчула я трагедію великої патріотки у драмі “Бояриня”. У ній письменниця звертається до найтрагічніших сторінок історії України – доби Руїни. Вона по-своєму оцінює Переяславську Раду, показує, як Москва порушує угоду, укладену Б. Хмельницьким і російським царем.
Чому ж Леся Українка звернулась до подій XVІІ століття? Я думаю, вона вважала “великою руїною” і час, коли сама
Дійові особи в ній, крім гетьманів, не історичні. Порушуючи актуальне питання про національну пасивність – зраду, Леся Українка показує у творі різні характери українців, їхні погляди і поведінку в цей складний час.
Із перших сторінок драми я відчула симпатії і антипатії поетеси. Родина українського козака Олекси Перебійного вболіває за долю рідного краю, що потрапив у залежність від Москви. Приймаючи у себе сина свого покійного товариша-козака (зараз московського боярина Степана), старий Перебійний не поділяє поглядів гостя. У діалозі боярина Степана і Івана, сина Олекси Перебійного, письменниця показує різне ставлення їх до Переяславської угоди:
– На раді Переяславській мій батько,
Подавши слово за Москву,
Додержав те слово вірне. –
Мав кому держати,
Лихий їх спокусив давати слово.
Іван вважає ганебним служити російському цареві, а вчинок батька Степана оцінює як зраду, бо тому, було “однаково, чиї лизати п’яти, чи лядські, чи московські”.
У свій час молодший Степан “був у Києві в науці при Академії”, після смерті ж батька, як він говорить, поїхав “до матері на поміч” у Москву і там прижився… Ось тому погляди Івана і Степана зараз цілком протилежні. Іван вважає, що за свій край справжній патріот повинен бути готовий на все, навіть на кровопролиття. Степан, згадуючи новелу про братів Каїна та Авеля, заявляє:
А як же можу я на Україні
Здійняти зброю так,
Щоб не діткнути
Ніколи брата?
Поетеса підкреслює: саме в тому і трагедія України, що її сини не можуть дійти згоди, поєднати свої дії. Тому й ллються ріки крові рідних братів, які виступають за різних гетьманів.
Протестуючи проти братовбивства, що є ганьбою українського народу, Оксана тому й покохала Степана.
Оця рука
Від крові чиста…
А я відразу привернулась
До тебе серцем за твою лагідність.
Одружившись, Оксана з чоловіком їде на чужину, а серце її розривається з туги за рідним краєм. І ось Оксана у Москві. Вона бояриня, але не цурається своїх звичок, одягу, мови.
Леся Українка зіставляє уже не героїв, а два світи – український і російський. Її героїня, молода бояриня, відразу помічає різне становище жінки: на Україні вона вільна, в Росії – ні. Оксана, що навчалась у братській школі, не може звикнути, що у Москві дружину мають за холопку, що “нема тут звичаю з чоловіками пробувати при бесіді”:
“Хіба я тут не як татарка
Сиджу в неволі?
… Скрізь палі, канчуки…
Холопів продають”,
– докоряє вона чоловікові.
Обурює Оксану рабське догоджання, лукавість, улесливість, доноси, шпигунство.
Тяжко переживає молода бояриня долю рідного народу, коли починається “братовбійна війна, що Дорошенко зняв на Україні”, взявши в союзники татар. Письменниця підкреслює трагедію українського народу, який завжди терпів лихо від своїх союзників-сусідів.
Оксана поривається на Україну, тужить за нею. Вона благає Степана послужити рідному краєві, користуючись близькістю до царя, та полохливий Степан боїться, тремтячи за своє місце, за своє фізичне виживання.
Він навіть Оксані забороняє підтримувати зв’язок з братчицею-товаришкою, зі своїм рідним братом. Лякаючи її “дибою”, Степан доводить, що він тут служить своїй Батьківщині.
От саме
Я маю до царя супліху нести,
Що люди з України привезли.
Словами Оксани Леся Українка утверджує, що тільки в активній діяльності, в боротьбі за волю і незалежність Батьківщини, у служінні своєму народові і є справжнє щастя людини-громадянина. Леся Українка, велика патріотка України, в образі Степана засудила нерішучість, полохливість, пасивність тих українців, які не стали борцями. Вболіваючи за майбутнє Батьківщини, письменниця вказує на помилки минулого – роз’єднаність українців.
Поема “Бояриня” актуальна і в наш час. Вона навчає нас активно діяти, а не пасивно споглядати, навчає боротися і перемагати. У цьому і є сенс життя.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)