Незабаром найшовся месник: Ярослав найсильніший із князів питомих, повстав на нелюда; але собственною безрассудною жорстокістю ледь не відняв у себе можливості покарати його.
Варяги, покликані Ярославом у Новгород, зухвалі, шалені, щодня ображали мирних громадян і цнотливість дружин їх. Не бачачи захисту від князя упередженого до іноземців, новгородци вийшли з терпіння й побили велике число варягів. Ярослав приховав гнів свій, виїхав у заміський палац, на Ракому, і велів, із притворною лаською, кликати до себе іменитих новгородцев, винуватців
Вони з’явилися без зброї, думаючи виправдатися перед своїм князем; але князь не засоромився бути віроломним і зрадив їхньої смерті.
У ту ж саму ніч одержав він звістка з Києва від сестри своєї Передслави про кончину батька й лиходійство брата; жахнувся й не знав, що робити. Одна ретельність новгородцев могло врятувати його від долі Борисовой; але кров їхніх дітей і братів ще димілася надворі Князівському… Не бачачи кращого засобу, Ярослав удався до великодушності ображеного їм народу, зібрав громадян на віче й ськазав: “Учора вмертвив я, безрозсудний, вірних слуг своїх; тепер хотів
Ярослав обтер сльози й продовжував: “Друзі! Батько мій помер, Святополк опанував престолом його й хоче погубити братів”. Тоді добрі новгородци, забувши всі, одностайно ответствовали йому: “Государ! Ти вбив власних наших братів, але ми готові йти на ворогів твоїх”.
Ярослав ще більше запалив їхню ретельність звісткою про нові вбивства Святополкових; набрав 40000 росіян, 1000 варягів і, ськазавши: “так помре злість нечестивого!” виступив у поле.
(З “Історії держави Російського”)
(1 votes, average: 5.00 out of 5)