Н. Г. Чернишевський зіграв видатну роль в історії російської суспільної думки й літератури. Цього ім’ям зв’язаний революційно-демократичний етап у визвольному русі. Вся його багатогранна діяльність була підпорядкована завданню революційної перебудови життя в ім’я щастя трудового народу
Эстетические погляди Чернишевського були органічною частиною його ідеологічної діяльності як революціонера-демократа. Внесок його у світову эстетическую думка визначався тим, що він підходив до рішенню багатьох актуальних проблем мистецтва
Як співвідносяться мистецтво й дійсність? Це найважливіше питання естетики, що вирішується по-різному залежно від того, хто на, його дає відповідь: матеріалісти або ідеалісти. У часи Чернишевського в області естетики панувала ідеалістична теорія, що опирається на навчання ідеаліста-філософа-ідеаліста Гегеля. Боротьба, що вів Чернишевський, була важкої, він боровся
Своє розуміння прекрасного Чернишевський засновує на переконанні про первинність матерії, реального миру. Ця дійсність, цей мир прекрасні самі по собі, а зовсім не як відблиск якоїсь ідеї. Так виникає основна теза його дисертації: “Прекрасне є життя”.
Відразу Чернишевський уточнює, конкретизує свою позицію: “…прекрасно го істота, у якому бачимо ми життя такою, яка повинна бути вона по наших поняттях”. Вираження “наші поняття” покликано було дати подання про передові погляди, заснованих на захисті народних інтересів, що орієнтуються на народне сприйняття краси як найбільш щире й об’єктивне
По переконанню Чернишевськ-матеріаліста, дійсність завжди вище мистецтва. У суперечці з ідеалістами, які “піднімали” мистецтво над життям, Чернишевський схильний був як би “принижувати” його: він навіть полемічно називав мистецтво “сурогатом” (у тому розумінні, що реальна, живаючи, теперішнє життя завжди богаче, яскравіше, значніше свого відбиття). У повній відповідності з матеріалістичним рішенням питання про відношення мистецтва до дійсності Чернишевський чітко формулює мета й завдання мистецтва:
“… відтворення всього, що цікаво для людини в житті; дуже часто, особливо в добутках поезії, виступає також на перший план пояснення життя, вирок про явища її”.
Эстетические погляди Чернишевського не були мертвою схемою, вони уточнювалися в його подальшій діяльності. Але від основних положень своєї теорії він ніколи не відмовлявся. У сучасній естетиці творчо розвиваються багато положень, уперше висунуті Чернишевським.
Мистецтво необхідно як особливий метод суспільного виховання людини, його емоційного й інтелектуального розвитку. І щодо цього воно не може бути замінено, наприклад, наукою й не є, отже, формою популяризації наукових відомостей. Значення эстетических поглядів Чернишевського було дуже велике для свого часу, але вони не застаріли й у наші дні,
“якщо їх розглядати не як системи готових істин і не як зразки естетики вульгарної користі (зустрічається й те, і інше до них відношення) , а як певний етап аналітичного дослідження мистецтва, результати якого для нас недостатні, але необхідні”.
Літературна позиція Чернишевського прямо випливала з його революційно-демократичного світогляду. У статті “Про щирість у критику” (1854) він доводив, що пряме призначення критики – служити вираженням думки “кращої частини публіки й сприяти подальшому поширенню його в масі”. Провідну закономірність розвитку російської літератури Чернишевський бачив у зближенні її з дійсністю, у поглибленні критичного реалізму й народності. Із цього погляду він особливо високо цінував історичне значення того напрямку в російській літературі, главою якого був Гоголь, а Бєлінський – геніальним теоретиком і толмачем (“Нариси гоголівського періоду російської літератури”).
Для Чернишевського Бєлінський був ідеалом критика й суспільного діяча. Чернишевський був першим, хто не тільки нагадав про критичні статті Бєлінського, але вказав на їхнє принципове значення, зробив їхнім наріжним каменем своєї історико-літературної концепції. Він писав, що Бєлінський – “щирий учитель усього нинішнього молодого покоління” [3, 455).
Переважна увага Чернишевськ-критика залучали нові добутки російських письменників, що зверталися до висвітлення насущних суспільних проблем. Він захоплено зустрів появу “Губернських нарисів” Салтикова-Щедрина, бачачи в них розвиток тих самих гоголівських традицій, які вважав найважливішими для російської літератури. У статті про повісті Тургенєва “Ася” Чернишевський виступив проти політичного боягузтва й безвільності лібералів, що проявляються у всіх сферах життя. Це був прекрасний приклад публіцистичної критики.
Безсумнівне художнє чуття Чернишевського яскраво виявилося в його рецензії на ранні добутки Л. Толстого. Він проникливо відзначив ті риси таланта письменника, які стали провідними й визначальними для його наступної творчості: правдиве відтворення селянської свідомості, що видається дарунок психологічного аналізу, майстерність у дослідженні “діалектики душі”, чистота морального почуття
Останній літературно-критичний виступ Чернишевського “По чи початок зміни?” було присвячено оповіданням молодого письменника-демократа Миколи Успенського. Ця стаття дає прекрасне подання про так званій “реальну критику”, що видаються представниками якої були Чернишевський і Добролюбов. Для них нерідко літературний Твір було приводом, свого роду трампліном для переходу до суджень суспільно-політичного плану. Так, критична стаття про збірник оповідань Н. Успенського перетворилася по суті у відозву, у якому висловлювалися самі заповітні ідеї великого революціонера-демократа про необхідність прямої, свідомої участі народу в революційній перебудові життя
Критичний^-критичні-літературно-критичні статті Чернишевського були не просто ілюстраціями його эстетической теорії. Практична робота в області літературної критики сприяла в ряді випадків подальшому поглибленню й уточненню эстетических поглядів вождя революційно-демократичного руху. У раннього Чернишевського порию проявлялося все-таки вузьке розуміння суспільного призначення й функцій мистецтва. Так, на початку своєї діяльності він думав, що передові ідеї епохи можуть бути найбільше повно виражені тоді, коли художник є їхнім свідомим провісником, має теоретично оформлений революційний світогляд. Однак служіння інтересам сучасності проявляється в художній літературі не завжди в прямій, безпосередній формі.
Навіть письменник, по своїх суб’єктивних устремліннях далекий від передових ідей свого часу, може об’єктивно стати виразником історичних процесів, що реально відбуваються. Такий погляд на літературу відбився в найбільш глибоких і зрілих статтях Чернишевського
(2 votes, average: 3.50 out of 5)