Де б він не був, куди б не закинула його тяжка доля, він завжди повертався до своєї рідної України, линув до неї своєю душею, до її “степів широких”, до її заквітчаних, мов чарівна дівчина, сіл, до найдорожчого для нього – до Дніпра. Він скрізь бачив її, рідну матір-Україну. І ніякі поневіряння не могли вбити ту світлу пам’ять про неї, якою освітлене було все його життя, завжди спрямоване на боротьбу за вільну і щасливу Україну.
Шевченко часто використовував біблійну поезію. У нього є різні “подражайія”, “молитви”, “псалми”
У біблійних формах Шевченко наголошував саме на мотивах визволення “рабів німих”, “закованих”, возвеличуючи та охороняючи їх своїм поетичним словом.
По-перше, треба зауважити, що великий поет не тільки критикував антинародний лад, але й намагався створити модель свого праведного суспільства, де не буде ані кріпаків, ані кріпосників, де існуватиме влада народу і всі стануть рівними:
І на оновленій землі
Врага не буде cупостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люде на землі.
У
І сниться їй той син Іван
І уродливий, і багатий,
Не одинокий, а жонатий –
На вольній, бачиться, бо й сам
Уже не панський, а на волі;
Та на своїм веселім полі…
Але найбільшої виразності розкриття цієї мрії сягає у вірші “Ісая. Глава 35”. У формі біблійного пророкування поет висловлює свої власні думки про майбутнє життя визволених з панської неволі селян. Себто мріяв Тарас про вільне життя “без хлопа і без пана”, про збирання жита з свого “власного” поля після звершення Божого суду (“Тоді, як, Господи, святая На землю правда прилетить”)
Автор подає своєрідний кордон, перебиваючи який, затуркані селяни стануть вільними (“незрячі прозріють”), люди зможуть говорити те, що думають. Але найбільше диво, яке побачать люди по той бік кордону, буде воля, “святая воленька”.
Шевченко звертається до цієї теми і в “Заповіті”, де він називає життя в новому суспільстві (без панів) “сім’єю великою”, “сім’єю вільною, новою”. Поет впевнений, що народ переможе, і звертається до нього з наказом:
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте,
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.
Поет сподівається, що хоч після смерті здійсниться його давня мета: народ здобуде волю. Кобзар розуміє, що для того, щоб побудувати нормальне суспільство, треба знищити гноблення бідних багатими, подолати панську пиху, відродити в людях почуття власної гідності, створити нормальні умови для життя всіх. Він сподівається на краще майбутнє, запорукою якого є, по-перше, дбайливе та уважне ставлення до свого минулого, по-друге, розвиток та збереження своєї культури.
Великого Кобзаря завжди хвилювала доля України, її майбутнє, шляхи, якими вона буде розвиватися. І наш святий обов’язок перед співцем вільної України – побудувати її схожою на ту, якою він бачив її у своїх мріях.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)