Війна… Війна – це завжди трагедія. Трагедія народу, трагедія людини, трагедія душі…
Війну можна порівняти з іспитом з предмета, що має назву життя. І головними його вимогами є навіть не глибокий розум, а безстрашне серце, добра душа та сталева воля. Війна не визнає жінок чи чоловіків – для неї залишаються тільки воїни…
Кожна людина на війні – це лише маленька краплина в океані захисників-героїв. Нехай не всім з них звання Героя було присвоєно офіційно, але для нас вони назавжди залишаться саме Героями, навіть без зірочок.
Що ворожі амбразури, закриті молодими серцями, – вчинок щоденний, а не подвиг…
Але як важко усе це зрозуміти людині, що справжньої війни не пережила, що живе, хоч і не в найкращий, але мирний час. Так, ми багато придбали, тому що не зустрічаємо світанки в окопах і не вмираємо мільйонами. Але й втрата наша безмежна: мир чомусь не виховує нас патріотами, ми не знаємо справжньої дружби, нам не відомий той неповторний смак пайки хліба, ми не вміємо цінувати життя.
Саме вони, вмираючи сотнями на день, крокуючи завжди в одній шерензі зі
Ось де вона захована – краса воїна-визволителя: у самопожертві. Не приналежність до арійської раси, не політичні погляди звеличують людину, а такі, на перший погляд, банальні речі, як доброта, любов, віра, надія.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)