Мої почуття після прочитання усмішок Остапа Вишні
В українській літературі особливе місце посідає Остап Вишня: “Він світив, як сонце, до нього люди тяглись, як до сонця”, – написав Максим Рильський; його творчість відзначається глибоким ліризмом і м’яким гумором.
Мені дуже подобаються “Мисливські усмішки” Остапа Вишні. У них описується чарівна природа, возвеличуються кращі людські риси характеру. Я захоплююсь майстерністю письменника в звичайному листочкові розкрити цілий світ з його радощами і болями, надіями і розчаруваннями.
На полювання вони виходять не для того, щоб убити, а щоб помилуватися природою, уникнути її знищення, зберегти для майбутніх поколінь.
У “Щоденнику” Остапа Вишні від 23 січня 1952 року є такий запис: “їздили полювати… І як радісно, що я нічого не вбив!” Таким же мисливцем є і герой усмішки “Вальдшнеп”. Він не може полювати на вальдшнепів під час їхнього парування, бо завжди згадує своє перше кохання, не може
Усмішка “Каченята плачуть” вчить любити свою рідну землю, край, де народився і виріс. Селезня Остап Вишня наділив патріотичними рисами. Птах поселився біля Києва, де глибокий Дніпро, сине небо і зелені очерети.
Та приходять браконьєри, і гине качечка, і під загрозою життя малят. Селезень вимагає, щоб браконьєри виправили те, що накоїли: “Хай оті два, що вбили мою качку, хай по черзі приходять, сідають на моє гніздо й вилуплюють мені каченята… “
Любов до батьківщини, ментальність нашого народу вдало передано у творі “Зенітка”. Комічні “сраженія” діда Свирида з покійною дружиною Лукеркою – шедевр розповіді. Сміх викликають і незвичайні ситуації, в які потрапляє дід Свирид, і доречно вжита військова термінологія.
Неможливо читати “Зенітку” без сміху, без усмішки.
Отже, після прочитання усмішок Остапа Вишні у мене виникає почуття гордості, що у нашій літературі є такий письменник, твори якого викликають доброзичливий сміх, змушують замислитися над тими чи іншими проблемами, допомагають сприймати серйозне в житті з усмішкою.