Колись Марина Цветаева в запалі полемики викликнула: “Де людина, до кінця понявший Пастернаку?” І сама ж пояснила: “Пастернак – це “тайнопис”, “шифр”. Хіба це не попереджувальний сигнал для тих, хто відправляється странствовать по морю, назва якого “Лирика Бориса Пастернаку”? Творчий шлях поета складний і тернистий. Його поезія викликала суперечливі оценки.
Але його глибоке проникнення в таємниці людської душі, природи, Вселеної, а також свіжий, схвильований вірш всігда вражали цінителів поетичного искусства.
Ми
Розвитку таланта сприяло те, що майбутній поет ріс у сприятливій атмосфері: його батько – академік живопису, мати – известная піаністка. Він учився
Пастернак призиває вслухатися, всмотреться в мир, але не вторгатися в нього, щоби не порушити гармонію природи Ранняя лірика – це преклоніння перед природой: Лютий. Дістати чорнила й плакати!
Писати про лютий ридма, Поки гуркітлива сльота Весною черною горить. Борис Пастернак проголошує: приротак – величезний живий організм, у якому є душу, любов і мова. Про це він говорит і у вірші “Весна” і в багатьох добутках збірника “Сестра моя – життя”.
У крапель – вага запонок, И сад зліпить, як плесо, Окроплений, закапаний Мильоном синіх сліз Дві революції (1905 і 1917 років), три війни (перший світовий, цивільний і другий світова), роки сталинщини, хрущевской відлиги – от що вмістилося в рамки одного життя. Першій росіянці революции присвячені поеми “Дев’ятсот пятий рік”, “Лейтенант Шмидт”. У його лірику звучить тривога, винищующая людські життя цивільна виттяна болем пронизує його вірші: А в наші дні й повітря пахне кров’ю. Відкрити вікно – що жили відчинити.
Про це говорить він в 1918 році в стихоутворі “Розрив”. Мені дороги твору Бориса Пастернака, у яких розкривається його творча особистість.
Це вірші “Тиша”, “Ніч”. У них звучить бажання жити, він вселяє нам свою любов до буття, хоча всі отчетливее й глубже усвідомлює, що вона від нього йде. Настільки ж сильна його любов до творчості: “Ціль творчества – самовіддача” (“Бути знаменитим некрасиво…”), жінці (“Ева”, “Жінки в дитинстві”).
Всі, чим Пастернак так дорожив все життя, збережене й передане в нього последних віршах: Природа, мир, схованка всесвіту, Я службу довгим твоїм, Обійнятим тремтінням таємної В сльозах від щастя відстою!
(“Коли розгуляється”) У віршах останнього років виразно слишни драматичні ноти. Своє місце в жизні він називає “тяжким” (“Тіні вечера волосся тонше…”). Він просить смягчить йому “гіркота фатальної години”: Прощай, розмах крила розправлений, Польоту вільного завзятість…
Особливо підкуповують мене вірші, написанні поетом в опалі. Гіркота образи, біль душі вилилися в них. Я пропав, як звір у загоні.
Десь люди, воля, світло, А за мною шум погоні, Мені назовні ходу немає. … Що ж зробив я за капость, Я вбивця й лиходій? Я увесь світ змусив плакати Над вродою землі моєї.
(“Нобелівська премія”, 1959) В останніх рядках цього стихотворения звучить надія на пришестя нової ери – милосердя й справедливості. На жаль, Борис Пастернак міг про це, як і ми сьогодні, тільки мріяти: Вірю я, прийде пора, Силу підлості й злості Здолає дух добра. Важко читати Пастернаку, складний творческий шлях поета, але його внесок у нашу поезию неоціненний.
Його довгий час від нас ховали.
Тепер ми знаємо чому. Поетому, читаючи його вірші знову й знову, ми будем любити його більше й більше.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)