Оноре де Бальзак відіграв велику роль у розвитку літератури XІX століття, формуванні нової реалістичної естетики. Сміливість і масштабність задумів – ось що характеризує його творчість. Найвидатнішим його звершенням стала епопея “Людська комедія” – цикл прозових творів. На початку 30-х років у Бальзака виникає задум створити цикл романів, в яких він хотів змалювати сучасну йому Францію, дослідити суспільство, визначити рушійні сили його розвитку, основні типи і характери людей.
Остаточно зміст і структуру цього твору Бальзак
З “Передмови” видно, що на Бальзака мали вплив наукові пошуки вчених-природознавців, які намагалися серед різноманітності природного світу відшукати певну єдність. Бальзак порівнює життя суспільства з життям природи, тому ставить собі за мету описати його, визначити основні види, типи, на які поділяється суспільство. Вміння Бальзака розкривати органічний взаємозв’язок окремого і загального став основою задуманого твору.
Автор виділяє три форми буття людини: “чоловіки”, “жінки”, “речі”. Бальзак хотів написати
“Людська комедія” складається з трьох частин: “Етюди про звичаї”, “Філософські етюди”, “Аналітичні етюди”. Найбільша частина – “Етюди про звичаї”. Вони поділяються на “Сцени приватного життя”, “Сцени воєнного життя”, “Сцени сільського життя”.
У цих етюдах автор подає детальний опис усіх людських типів. На думку Бальзака, суспільство і кожна окрема людина проходять схожі стадії у своєму розвитку: від народження до старості. “Сцени приватного життя” символізують таку добу в житті людини, коли їй властиві ідеали й ілюзії. Пору зрілості символізують інші підрозділи. А “Сцени сільського життя” відповідають тому періоду життя, коли людина підбиває підсумки, осмислює пережите. Щоб надати єдності усій споруді “Людської комедії”, Бальзак використовує різні прийоми, але найважливіший – “перехідні персонажі”: одні й ті самі герої виступають у різних романах і повістях то як головні, то як другорядні.
На передньому плані саме життя, його рух, хаотичний, але закономірний.
У епопеї є ключові твори, що визначають позиції автора щодо проблем сучасності. Це повість “Гобсек”, в якій Бальзак розкриває “владу золота” як руйнівної сили, що спотворює людські душі. Це роман “Батько Горіо”, в якому розкривається сутність буржуазних стосунків: все продається, все купується, навіть любов до дітей та батьків. А коли батьки не мають чим платити, вони стають непотрібними.
У цьому романі Бальзак показує, що “влада золота” руйнує споконвічні природні зв’язки. Мені здається, що треба читати всі твори “Людської комедії”, щоб збагнути авторський задум: зобразити не сюжет, а саме життя.
Коли я перший раз читав повість славнозвісного французького письменника, я, кажу тепер щиро, не дуже зрозумів головного героя. Він був для мене просто старий дурень, який залишив у своїй молодості всі людські почуття і став старим скнарою.
Але треба було писати твір, довелося перечитати текст повісті “Гобсек”, і я зрозумів, що автор створив образ Великої Людини.
Він вибився з найнижчих верств Франції і став її некоронованим королем, із босяка перетворився на грошового можновладця. Він створив власну філософію життя і власну етику, як Конфуцій або Мухаммед. Тобто він міг би закласти засади якоїсь релігії поклоніння Золотому Теляті.
Його залізній логіці ми можемо протиставити тільки наше християнське белькотіння про любов до ближнього, про те, що скоріше верблюд пройде через вушко голки, ніж багач у царство Боже. А на практиці робитимемо за вченням старого Живоглота, глитая. І ця теорія, утілена в життя, робить людину успішною у суспільному житті, що й сталося з Дервілем. А те, що підтверджує практика, є істиною. “То що ж таке є істина?”
На думку старого Гобсека, істина полягає у тому, що гроші володіють і керують світом взагалі і людськими стосунками зокрема. Через те він не дасть жодного су допомоги Прекрасній Голландці. Бо її професія цілком укладається в тезу, що все продається і купується. Старий глитай на цьому ж будує стосунки з Дервілем, аби той не відчував вдячності, оскільки це почуття неринкове і тільки заважає справжньому перебігу подій, викривляючи простір і час життя. Йому “подобається” Фанні Мальво як гарний кореспондент, тобто вірний учасник вселенського базару, але і її він підозрює у здатності під якимсь впливом порушити свої зобов’язання щодо грошей.
Йому “не подобаються” світські чоловіки й жінки, тому що замолоду Гобсек сам задля отримання золота займався найосоружнішими справами і досяг свого. Тобто він не довіряє своїм клієнтам і слушно робить: це люди без честі, хоча честь також неринкове поняття. Більше того, якби люди були чесні, Гобсек не мав би свого бізнесу, тому що люди порядні звертаються за позиками до банку, а не йдуть до лихварів.
До Гобсека несуть фальшиві векселі, поцуплені вдома коштовності, а за нерозголос бере старий людожерські відсотки. Та світські шахраї все одно йдуть…
Розуміючи це, старий відкидає мораль, цей пережиток він замінює універсальним принципом корисності, яка і є для нього орієнтиром у житті.
Брак часу не дозволяє до кінця проаналізувати життя й філософію Гобсека, проте ми вже можемо сказати, що це оригінальний філософ, а його система світосприйняття логічна і відкриває шлях до перемоги. Тепер залишилося тільки з’ясувати, чим сплатив сам філософ за своє відкриття і наслідування його.
Він жив, не маючи близьких. Він вважав, що вони йому не потрібні, проте він так і не зміг залишитися одинаком. Дервіль – це сурогат родини, сина. Дервілеві передає свій досвід і думки старий скнара.
Тобто ненависні Гобсеку почуття все ж таки були, хоч і спотворені золотом. Те золото не допомогло йому в останні хвилини життя, коли найвідважнішу людину охоплює жах перед справжньою невідомістю, якщо він віруючий, або Нічим, якщо він атеїст. Те золото він не міг взяти із собою, тому так безтямно і тоскно втупилися його вже мертві очі в попіл каміна.
Попіл, зрештою, тільки попіл і нічого, крім попелу.
Зотліла людина, яка б могла прославити людський рід своїм розумом, наснагою, волею і працелюбністю. Думка якої так проникливо читала людські бажання і хитрощі. Зникла, навіть не виконавши спільного для всіх живих істот закону полишити по собі нащадків.
Жаль охоплює мене. І жах: яка ж то страшна і відповідальна річ – вибір життєвих орієнтирів!
(1 votes, average: 5.00 out of 5)