Вечір напередодні Різдва видався дійсно святковим. Небо було якесь різнокольорове: на сході блакитне, на заході рожеве, на півдні воно мало сірий колір, а на півночі – фіолетовий. У височіні ледь намітився місяць. Чим нижче сідало сонце, тим синішим ставав сніг.
На землю поступово опустилися сутінки, вулиця освітлилася ліхтарями.
Вже коли зовсім стемніло, ми з братом вийшли прогулятись. Сніг рипів під ногами, бо був сильний мороз. У світлі ліхтарів сніг іскрився тисячами самоцвітів. Ми повільно йшли рідною вулицею. Світились вікна будинків,
Людей на вулиці не було, тільки ми з братом йшли, і урочисто була тиша. Казковими істотами здавались засніжені дерева. А може, ми потрапили в казку?
Недарма кажуть, що Різдво – чарівне свято, різдвяної ночі будь-що може трапитись. А якщо зараз оживуть дерева, затанцюють ліхтарі, а сніжинки закружляють у повітрі, засиплють срібним пилом будинки? А раптом з’являться якісь дивні створіння і покажуть нам з братом казку?
Та ні, тихо навкруги, зіроньки сяють на фіолетовому оксамиті неба, а серед них місяць красується.
Усе нібито як завжди на моїй вулиці, та в той
Коляд-колядниця,
На покуті кутиця.
З Святим вечором!
Колядники пробігають вулицею, вітають нас. І на якусь мить дерева здаються мені живими істотами, оживають ліхтарі, а сніг настільки яскраво виграє тисячами самоцвітів, що аж очам стає боляче.
На мою вулицю прийшло найчарівніше свято!
(2 votes, average: 3.50 out of 5)