У творчості Олеся Гончара роман “Собор” посідає особливе місце. Передусім – актуальністю піднятих у ньому проблем. Його читання незмінно спонукає до роздумів.
Складним і суперечливим постає образ князя Ярослава, але зображується Ярослав Мудрий передусім як людина і син свого часу. Багато в яких рисах привабливий і водночас жорстокий, закоханий у книги, прогресивний як розбудовувач Київської держави і разом з тим, звичайно ж, виразник інтересів свого класу, далекий від турбот про життя трудового народу. Задумав Ярослав спорудити
У цьому незвичайному соборі князь хотів знайти примирення нового, чужого, зі старим, своїм, подолати роздвоєність, яка мучила його протягом багатьох років.
“Цей собор вже з першого дня його існування, певно, мало хто вважав за житло для Бога – він сприймався як надійний притулок людського духу, тут відразу задомовився дух громадянства і мудрості тих, хто вибудовував державність Київської Русі… Диво!”, – читаємо у творі.
П. Загребельний у своєму романі зумів показати історію України,
Син Гордія закоханий у собор і не може відмовитися від цього дива навіть заради кохання.
Собор зв’язує покоління, говорить з нами про минуле, про культури нашого народу. Одночасно із “Собором” Олеся Гончара роман П. Загребельного “Диво” закликає сучасників “берегти собор людських душ”, будувати майбутнє свого народу, його добробут і щастя. Створений майстром образ Софії Київської проступає крізь імлу століть і втілює невмирущість духу українського народу.
За довгу історію свого існування різні завойовники намагалися знищити це диво, та знову і знову поставав собор. Він “стояв уперто, несхитно, вічно, так ніби не будований був, а виріс із щедрот київської землі… “.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)