Твір на тему: Моя душа – це храм чи купа цегли?

Кожна людина має у своїй душі власний та неповторний храм. І, можливо, зовсім несправедливо буде так просто казати, що душа – це купа цегли. Тому, що саме існування душі – чогось неземного – це вже щось святе. Господь вдихнув у людей життя, а разом із ним і почуття, переживання, думки, які заклали фундамент для великого, напрочуд гарного та вічного храму.

Це справжнє підтвердження того, що душа – це храм.

Моя душа заслуговує на таке почесне звання. Бо купа цегли не в змозі написати таке:

Моя душа

Ще зовсім юна.

Минуть віки,

І

всі забудуть

Ті храми гарні,

Які були,

Які ще будуть,

Чисті, святі.

Хтось сказав, що душу людини можна побачити крізь її очі. У них давно все написано і у них нічого не приховати. Дивно, але це справді так. Очі не вміють брехати. І якщо моя душа не була б храмом, то від неї не лунали б такі рядки:

Душа людини

Хіба не храм?

Вона красива

Навіть там,

Де поряд з нами

Брехня смердить, Яка не буде довго жить! Я вважаю, що наші душі нікуди не зникають, а живуть у храмах минулого життя та намагаються бути потрібними одна одній тому, що самотність вже знищує їх зсередини. І останні мої думки з цього приводу:

Є два віконця

До душі.

У них ти бачиш

Все навкруг.

У двері стукайся

Свої,

І храм твій буде

Із білих смуг.

Моя душа – це храм!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Твір на тему: Моя душа – це храм чи купа цегли?