Більшість зинджских мов Африки володіють двома характерними рисами: у них є музичні тони (число їх може доходити до дев’яти) і особлива система класів імен іменників. Музичні тони допомагають розрізняти слова й у китайському, і в африканських, і в ряді австрических мов. Про граматичні класи варто розповісти небагато подробней. Наприклад, у мовах банту кожне ім’я іменник належить до одному із класів, показником якого служить особливий префікс, що показує, до якому із класів ставиться даний предмет, явище, жива істота
У російській мові
Розкриємо граматику мови суахілі, найпоширенішого із всіх мов банту (на ньому висловлюються понад 50 мільйонів чоловік у країнах Східної Африки). Там перший клас – люди. Другий – множинні іменники класу людей. Третій клас (і, відповідно, новий префікс!) – дерева, рослини, предмети з дерева, назви частин тіла, предмети навколишньої природи. Для округлих
Для рідин і іменників з абстрактним або збірним значенням – новий. Для неживих предметів, назв осіб з фізичними недоліками й… назв мов – ще один клас. Для тварин, предметів домашнього побуту знов-таки інші показники класу й т. д. Усього в суахілі налічується біля двох десятків класів. Сліпа людина віднесена не до класу людей, а до класу речей, так само, як і слова “раб”, “рабиня” і взагалі назви осіб, так чи інакше несамостійних
Археологи й антропологи затверджують, що колись у Північній Африці пліч-о-пліч жили дві раси – негроїдна й европеоидная. Лінгвісти поєднують всі мови цієї частини континенту в одну сім’ю, семитохамитскую (афразийскую). Але, проникаючи в найглибші надра афразийских мов, і в них можна відшукати сліди зинджского впливу
До семитохамитским мов відносять так звані чадские мови: хауса (північ Нігерії й південь Республіки Нігер) і дрібні мови в Нігерії, на півночі Камеруну й на заході Республіки Чад. До семитохамитской сім’ї ставляться й кушитские мови Сомалі, Ефіопії й сусідніх країн
У чадских і кушитских мовах є звуки, невідомі в інших галузях семитохамитской сім’ї (у семітів, єгиптян і берберів), характерні для зинджских мов Західної Африки. Звуки ці лінгвісти називають глоттализованними инъективами, або преглоттализованними. От як, наприклад, вимовляється глоттализованний инъективний Д. Спочатку замикаються голосові зв’язки й одночасно Мова притискається до ясен – порожнина рота замкнута.
Потім, тримаючи рот закритим, починають розсовувати щелепи. У замкнутій порожнині виходить знижений тиск, голосові зв’язки починають вібрувати: вимовляють Д. Потім мова відривається від ясен, і завдяки зниженому тиску в роті туди попадає небагато повітря
Такі своєрідні звуки з’явилися в чадских мовах безсумнівно під зинджским впливом
Причому подібний вплив відчувається там, де европеоиди, що говорили на афразийских мовах, змішувалися з темношкірими жителями Африки. У підсумку цього змішання на мовах семитохамитской або афразийской сім’ї говорять нині й европеоиди, і представники негроїдної раси. І найбільш яскравий вплив зинджского субстрату видно, коли рівняються семитохамитские мови тропічних областей Африки із семитохамитскими мовами Азії
Втім, про різні мови афразийской сім’ї, розповсюджених від Атлантики, “західної межі” населеного миру стародавності, і до ріки Євфрат на сході, ми розповімо в наступній главі. Історію цієї сім’ї можна простежити по писемних пам’ятках аж до III тисячоріччя до н. е. Таким чином, для лінгвістів це найбільш древня з відомих язикових сімей. Самі ранні тексти індоєвропейською мовою, хетські, ставляться до XVIII сторіччя до н. е. Самі ранні тексти на семитохамитских давньоєгипетський^-давньоєгипетському-давньоєгипетськім-мов-давньАПгипетському й аккадском – старше їх майже на півтора тисячоріччя!
Біблійна Легенда походження народів Землі розповідає, що весь рід людський бере початок від трьох синів праведного Ниючи – Хама, Сима і Яфета. До нащадків Сима древні євреї, творці Біблій, відносили самих себе й народи, що перебували в дружбі або сполучнику з ними. До нащадків Хама – народи ворожі. А до нащадків Яфета – нейтральні
У список нащадків Симових потрапили багато народів, що говорили на мовах, родинних давньоєврейському. В XVIII столітті був уведений термін “семітські мови”, що позначала групу близьких друг до друга прислівників, До семітських мов ставляться не тільки давньоєврейський і близькі до нього, нині зниклі, древні мови нинішніх Сирії, Лівану й Палестини, але й арабський, ефіопський, аккадский і інші
Батьківщина ефіопського й деяких інших семітських мов Ефіопії – Аравія. В Африку вони потрапили пізніше. Але коли були прочитані ієрогліфи Єгипту, відкриті й вивчені багато народів Північного узбережжя Африки, Сахари, Судану, Сомалійського півострова, несемітські народи Ефіопії, виявилося, що мови цих мешканців Африки – і мешканців дуже й дуже древніх – також перебувають у спорідненні із семітськими мовами, образуя більшу сім’ю мов. Африканські мови, родинні семітським, стали називати хамитскими.
А всю сім’ю – семитохамитской. Ви помнете, що в попередній главі ця сім’я називалася по-іншому – афразийская, тобто розповсюджена в Азії й в Африці. Чому ж лінгвістів не влаштовує традиційне найменування – семитохамитская?
Справа в тому, що ніяких особливих “хамитских” мов у дійсності не існує!
В афразийской сім’ї є семітська галузь, а крім її, ще чотири самостійних і рівноправних галузі, мови яких поширені в Африці: єгипетська, берберська, кушитская й чадская. Чотири – а не одна хамитская! Але ж міфічних “хамитов” багато західних дослідників відшукували не тільки в Північній і Центральної, але навіть і в Південній Африці!
“Модель” таких пошуків була в принципі нескладна. Багато африканських народів по антропологічному типі – змішані; у них є риси двох рас – негроїдної й европеоидной (наприклад, такі фульбе, що живуть у саванах Західної Африки). Історики минулого мало вірили в здатність африканських народів до самостійного, без втручання ззовні, створенню високих цивілізацій і могутніх держав. Тому там, де на території Африки виявлялися сліди древніх культур – наприклад, на березі Гвінейської затоки, у долині Нила, на африканському узбережжі Середземного моря, у Південній Африці (циклопічні будівлі Зімбабве), – історики й лінгвісти намагалися неодмінно відшукати діяльність светлокожих “хамитов”. А тому що класифікація зинджских прислівників складна й заплутана, то в число хамитских зараховувалися самі різні мови, якщо їхні носії мали риси европеоидной раси, або були пов’язані із древніми культурами Африки
Але, як ви знаєте, ототожнювати мову, культуру й расу не можна. Арійський міф зазнав краху – а слідом за ним і хамитский міф. Справді: згадувані нами фульбе, судячи з їх щодо світлій шкірі, формі носа й інших ознак, зберігають у собі сліди змішання з европеоидной расою.
Але мова їх – типово зинджский. А сусіди фульбе, хауса, – темношкірі негроиди, але говорять вони мовою, родинному семітським і іншої афразийским. Очевидно, у далекій давнині на території Африки відбувалися складні процеси, у результаті яких відбувся обмін: светлокожие фульбе стали говорити на зинджском мові, а темношкірі хауса – на афразийском.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)