У деяких книгах мови Нового Світла класифікуються так: “1. Мови Північної Америки. 2. Мови Центральної Америки. 3. Мови Південної Америки”. Але з таким же успіхом можна розділити мови Старого Світла на мови Європи, мови Африки, мови Азії.
Таке чисто географічний розподіл не має нічого загального з лінгвістичним. Деякі сім’ї мов, наприклад семитохамитская, розташовані на двох материках; індоєвропейські мови поширилися по всіх континентах земної кулі. Родинні один одному мови Нового Світла ми знаходимо й у Північній і в Центральній
Наприклад, прислівника атапасков зустрічаються від берегів Льодовитого океану до Мексиканської затоки. Народи чибча є й у Центральній і в Південній Америці
Вивчення індійських мов почалося на початку минулого століття. Спочатку лінгвісти просто реєстрували їх, становили елементарні словники, наносили на карту різні діалекти й мови. Потім виникло запитання про угруповання численних індійських прислівників.
Але коли вчені спробували підійти до них з мірками споріднення, виробленими
На території Євразії відбувалися великі переселення народів, виникали імперії й цивілізації, протягом століть і тисяч років відбувалися культурні й торговельні контакти. І все-таки, незважаючи на настільки бурхливу історію, язикових сімей тут небагато. Навряд чи Історія Нового Світла була більше насичена подіями, чим бурхлива історія Євразії. Чому ж в Америці ми знаходимо таку язикову роздробленість, теперішній калейдоскоп мов і язикових сімей?
Антропологи, етнографи, археологи говорять про те, що, можливо, Нове Світло було заселено з Азії не однієї, а декількома хвилями переселенців. Але звідки узялися десятки язикових сімей в Америці? Причому не родинним мовам Старого Світла!
Гіпотеза про те, що мови сформувалися вже в самій Америці, звичайно, неймовірна. Люди, що прийшли в Нове Світло, безумовно приносили свою мову
Заселення Австралії відбулося приблизно в настільки ж древню епоху, що й заселення Америки: 20-30 тисяч років тому. Тим часом австралійські мови родинні один одному. Бути може, все-таки вдасться встановити й древнє споріднення всіх індійських прислівників? Тільки для цього потрібно провести масове порівняння Корінь, суфіксів різних язикових сімей, відшукати сліди дуже древніх родинних зв’язків
Користуючись такою методикою, Дж. Гринберг звів все різноманіття мов Тропічної Африки до трьох сверхсемьям – палеоафриканской, нило-сахарской і конго-кордофанской. По цьому ж принципі йде укрупнення й мов Нової Гвінеї. Індійські прислівники також поєднуються в макросім’ї.
Професор університету Мехіко американець М. Свадеш на XXXIV конгресі американістів запропонував згрупувати індійські мови всього лише в п’ять сверхсемей, причому й між ними знайшов віддалені зв’язки. На його думку, мови Нового Світла відділилися від мов Євразії дуже давно, близько 40-50 тисяч років тому. Потім, у міру заселення Америки, відбувалося подальше дроблення мов, виникали макросім’ї, ті, у свою чергу, на просто сім’ї, які пізніше дробилися на окремі мови й діалекти
У сверхсемью, названу макрокечуа, Свадеш включив більшість мов Тихоокеанського узбережжя Америки, Патагонії, Вогненної Землі, а також мови народів кечуа й аймара, що створили в стародавності велику культуру Тиагуанако й цивілізацію інків, а нині складова більшість населення в Андах. Кечуа – самий численний з індійських народів Америки, їх більше 10 мільйонів. Аймара – третій по чисельності індійський народ, їх біля півтора мільйонів.
У центральній частині Мексики живе близько 50 тисяч тарасков, що говорять мовою, зовсім не схожому на інші мови Центральної Америки. Свадеш включив його до складу сверхсемьи макрокечуа, так само, як і Мова індіанців племені суньи в Північній Америці
Більша частина індійських мов, розповсюджених у неосяжних джунглях басейну Амазонки, включена американським ученим у сверхсемью, названу їм макро-аравакской. Назва ж дана по племенах араваков, що колись населяли Ямайку, Кубу й інші острови Вест-Індії, але по-звірячому винищених колонізаторами. До макро-аравакским Свадеш відносить мови жителів чилійського узбережжя, войовничих арауканцев (зараз їх залишилося близько 300 тисяч), і мови древніх жителів узбережжя Еквадору й північного Перу, мочика й чиму, що створили більше тисячі років тому високу культуру, що передувала цивілізації інків. У наші дні лише невелика група індіанців говорить на цих мовах
У цю сверхсемью включений і мова гуарани, другого по чисельності індійського народу Америки (близько 2 мільйонів чоловік), що живе в Парагваю. За кілька століть до вторгнення європейців в Америку аравакские мови займали не тільки весь басейн Амазонки, але й басейн іншої великої ріки – Оріноко. Через острови й архіпелаги Карибського моря проникнули вони й у Північну Америку, у Флориду. Але потім територія аравакских племен стала скорочуватися, тому що почалося поширення войовничих племен карибов або караибов (звідси назва Карибського моря).
Вони відтіснили араваков на Антильські острови, проникнули далеко на захід, аж до схилів Анд і Тихоокеанського узбережжя Америки. Спочатку караиби жили десь у центрі Бразилії. Свадеш об’єднав караибские прислівника разом з мовами індіанців намбиквара (“довговухі”), що живуть у самім серці Південноамериканського материка, в одну караибскую макросім’ю
Мови четвертої сверхсемьи, названої макромайя, поширені в Південній, Центральній, Північній Америці. Сама південна її галузь – мови чибча (на Панамському перешийку, у Колумбії, Еквадорі, Коста-Рике й Нікарагуа). До народів цієї язикової сім’ї належав древній народ муиски, що створив одну із самих великих цивілізацій доколумбовой Америки. Центральна Америка є центром розселення великої сім’ї макромайя. Тут, крім індіанців майя, живуть і інші народності, що володіли самобутньою культурою: ацтеки (науа), сапотеки, миштеки, хуастеки.
Ацтеки говорять мовою ютоацтекской сім’ї. Північна галузь макросім’ї майя розселена на території США. Це мови й діалекти племен команчей, шошонов, юта й інших, чиї назви знайомі нам по “Пісні про Гайавате” і назвам багатьох північноамериканських штатів
Нарешті, остання макросім’я макрохока включає величезну кількість індійських мов від острова Ньюфаундленд до півострова Каліфорнія й від Флориди до острова Ванкувер. Найбільш численні з них діалекти алгонкинов. В XVII столітті, коли англійці й французи почали заселяти Північну Америку, алгонкинские племена – делавари, могикани, микмаки й інших – займали велику область Північної Америки, від Атлантичного узбережжя до Скелястих гір. Саме з алгонкинами й зштовхнулися перші переселенці зі Старого Світла.
Різні індійські слова, начебто томагавк, вігвам, тотем, мокасини й т. д., знайомі нам по романах Фенимора Купера, запозичені з алгонкинских діалектів. Мови гуронов і ірокезів входять до складу іншої групи, названої сиу-хока – за назвою мов хока, розповсюджених у Каліфорнії й на півночі Мексики, і мов сиу, великої групи племен, в XVII – XVIII століттях населявших басейн Міссурі й прерію від Канади до Арканзасу з півночі на південь і від Міссісіпі до Скелястих гір із заходу на схід
У цей час залишилося дуже мало індіанців сиу. Вони загнані в резервації й займають крихітну частину території США.
Свадеш включив до складу мов макросім’ї хока й інші індійські мови, що вважалися колись ізольованими. І все-таки в неї не ввійшли прислівника атапасков, розповсюджені від Аляски до Мексики. Більш того: вони взагалі не ввійшли до складу якої-небудь із п’яти макросімей, тому що, на думку Свадеша, їх варто включити в особливу трансконтинентальну сверхсемью, що дозволяє об’єднати між собою язикові сім’ї Старого й Нового Світла
(2 votes, average: 3.00 out of 5)