Кожен народ має свою неповторну скарбницю – рідну мову. А мова – це глибина тисячоліть, неповторна історія розвитку людства, що прийшло на цю землю творити добро. “Мова – то цілюще народне джерело, і хто не припаде до нього вустами, той сам всихає від спраги” (В. Сухомлинський). Українська мова дивує й захоплює, вона ясна й повноголоса. Та щоб володіти нею вільно, слід докладати зусиль, підвищуючи рівень власної культури.
Висока мовна культура потребує великого бажання досягти рівня обізнаності. А от говорити й писати погано набагато
Щоб із цими бур’янами боротися треба знати їх коріння і насіння.
Багато непорозумінь виникає через мовну недбалість. Ми часто ображаємо одне одного, зовсім не бажаючи цього, а саме через невміння чітко, недвозначно висловити свою думку. Адже від того, наскільки ми точно втілюємо в слова, формулюємо свою думку, наскільки вільно володіємо мовою, залежить і те, як нас розуміють інші.
Тож нашу скарбницю необхідно берегти і ставитися насамперед