МОРДОВЕЦЬ (МОРДОВЦЕВ) ДАНИЛО (19.12.1830, слобода Данилівка, тепер смт. Волгоградської обл., Росія – 23.06.1905, м. Кисловодськ, похов. у Ростові-на-Дону) – український і російський письменник, історик, етнограф, публіцист.
Походив з давнього козацького роду. Дід – сотник Запорозької Січі, батько – колишній кріпак, який завдяки працелюбству й наполегливості зміг викупитися на волю. Ще в дитячі роки майбутньому письменникові прищепили любов до рідного слова, інтерес до героїчного минулого свого народу.
У сім років почав писати вірші. Після
Там зблизився з М. Костомаровим, який відбував заслання за участь у Кирило-Мефодіївському братстві. Багатолітня дружба сприяла глибшому пізнанню Д. Мордовцем історії українського народу, відіграла важливу роль у визначенні його світоглядних переконань. 1873 р. переїхав до Петербурга.
Служив у Міністерстві шляхів сполучення. У 1886 р. вийшов у відставку і
Д. Мордовець писав українською і російською мовами. З середини 60-х років публікував численні історичні та критичні замітки в журналах “Русское слово”, “Отечественные записки”, “Вестник Европы”, “Дело”, “Исторический вестник”, газетах “Неделя” и “Голос”.
1854 р. написав поему “Козаки і море” про історичне минуле України. Поема відкривала підготовлений разом з М. Костомаровим “Малорусский литературный сборник”, який внаслідок цензурних утисків побачив світ лише через п’ять років. Поема засвідчила схильність Д. Мордовця до контамінації фольклорних першоджерел і стилізації, виявила виразність національної позиції автора.
Наприкінці 50-х років Д. Мордовець написав низку оповідань з народного життя, в яких переважають гуманістичні й демократичні тенденції: “Старці” (1855; опубл. 1885), “Дзвонар”, “Солдатка” (1859; опубл. 1861).
Ліризм, безпосередність і задушевність викладу, непідробна щирість тону, мовне багатство – такі характерні риси цих творів. Повістями “Нові російські люди” (1868) і “Знамення часу” (1869) письменник відгукнувся на актуальні проблеми суспільного життя, зумів відобразити настрої та ідейні пошуки тогочасної російської інтелігенції.
Особливу увагу читачів привернули історичні праці Д. Мордовця: “Пугачовщина” (1866), “Самозванці і понизова вольниця” (1867), “Гайдамаччина” (1870), “Політичні рухи російського народу” (1871).
Д. Мордовець увійшов в історію літератури як один із найплідніших белетристів другої половини XIX ст., перу якого належать десятки історичних романів і повістей. Перші кроки на ниві історичної белетристики зроблені письменником ще наприкінці 50-х років. Остаточно цей жанр утвердився в його творчості після читацького визнання історичного роману “Ідеалісти і реалісти” (1876), присвяченого періоду царювання Петра І. За ним послідувала низка історичних творів, в яких Д. Мордовець прагнув синтезувати історичну науку й художню літературу.
Далеко не всі його твори рівноцінні в ідейному і художньому планах.
З великої маси історичних творів вирізняються романи й повісті, присвячені історії України, зокрема “Ідеалісти і реалісти” (1876), “Лжедмитрій” (1879), “Цар і гетьман” (1880), “Сагайдачний” (1882; три переробки українською мовою – 1887, 1908, 1909), “Кримська неволя”” (1885), “Тиміш” (1889), “За чиї гріхи” (1890), “Палій” (1896-1897; опубл. 1902), “Дві долі” (1898) та ін. Незважаючи на помітну вільну інтерпретацію документального матеріалу, історична романістика Д. Мордовця має велике художнє й пізнавальне значення.
Письменник описував у ній історичні шляхи України, торкався особливостей національного характеру українців, широко змальовував їхні побут, звичаї, норми поведінки, зображував визначні історичні постаті.
У 80 – 90-х роках після тривалої перерви Д. Мордовець звернувся до творчості українською мовою, написав низку нарисів та оповідань (“Сон не сон”, “Скажи, місяченьку!”, “Із уст младенців” та ін. ). В основу автобіографічних нарисів “Під небом України”, “За що ж?” (1884) лягли враження від подорожі рідним краєм 1883 р. Письменник залишив спогади про Т. Шевченка (“З минулого та пережитого”, 1902), М. Костомарова, М. Драгоманова (“Про незабутнє”, 1903). Написав статтю-рецензію на “Кобзаря” (1860), статтю “Роковини Шевченка в Петербурзі” (1886), передмову до “Иллюстрированного “Кобзаря” Т. Г. Шевченко” (1896).
Полемічною відповіддю на працю П. Куліша “Крашанка русинам і полякам на Великдень 1882 року” була брошура Д. Мордовця “За крашанку – писанка” П. Ол. Кулішеві” (1882), в якій, визнаючи заслуги П. Куліша, піддав критиці осудження ним селянсько-козацьких повстань, приниження ролі народних мас в історії України.
У 80 – 90-ті роки Д. Мордовець відіграв значну роль як представник українства в столиці Російської імперії. Брав активну участь в організації благодійних шевченківських вечорів (1880 – 1904) для допомоги нужденним вихідцям з України, що навчалися у вищих навчальних закладах Петербурга. Як голова Благодійного товариства для видання загальнокорисних дешевих книг організовував видання в Петербурзі творів українських письменників.
Виступав на захист української культури від нападок реакційної російської преси, пропагував сучасний український театр, піднімав голос проти утисків і цензурних заборон української мови, за викладання нею у школах України.
Літ.: Дорошкевич Г. Д. Мордовець як літературна і громадська постать // Україна. 1930. № 7 – 8; Беляєв В. Г. Життя і творчість Данила Мордовця // Мордовець Д. Твори: У 2 т. К., 1958. Т. 1; Франко І. Данило Мордовець // Франко І. Зібр. творів: У 50 т. К., 1982.
Т. 36.
С. Денисюк
(2 votes, average: 3.00 out of 5)