У комедії Грибоєдова “Горі від розуму” Молчалина характеризують так: “на всіх дурнів схожий”; “цілий день грає, мовчить, коли його сварять”. Нам показаний дрібний чиновник, що намагається догодити “всім людям без изъятья”, що проводить свій час із дідками для того, щоб його помітили й відрізнили, мовчазний і покірний зі своїм начальником, боязкий і покірний із Софією, що його любить, зухвалий і нахабний з покоївки; людина, що вміє приладитися під інший, пристосуватися до обставин. Він послужливий, “у ньому Загорецкий не
Він може вчасно заспокоїти розсерджену даму, запропонувавши їй партію в карти; як говорить про нього Чацкий: “Там моську вчасно погладить, отут впору картку втре!” Однак ціль життя Молчалина зовсім не в догоді всім людям. Це всього лише кошти для досягнення головної мети
Він хоче бути знатним, богатым, прийнятим в “вищому світлі”, воно любить легке, веселе життя, життя без клопоту й тривог. Він уважає, що все повинні прагнути до тої ж мети, тому без сумнівів пропонує Чацкому: “Ну,, право, що б вам у Москві в нас служити? І награжденья брати, і весело пожити? ” І дуже здивований відповіддю
Молчалин бере приклад з людей, які, завдяки своєму вмінню пристосовуватися, довго тримаються на своїх місцях. Про їх він говорить із побожною повагою й захватом: “От сам Фома Хомич, знаком він вам?.. При трьох міністрах був начальник отделенья”…
Якщо ж хто-небудь має великі родинні зв’язки, якщо серед його родичів багато людей, визнаних у суспільстві “людьми з вагою”, то таких він просто боготворить. Наприклад, Тетяна Юріївна. Як він говорить про неї!
От його слова: “Тетяна Юріївна!!!
Відома, – притім чиновные й посадові їй всі друзі й всі рідні”. Інтереси Молчалина обмежені тим, щоб набити собі шлунок і калитку, нічого не роблячи, мати високий пост, їздити на бали й свята. Він поважає людей не за їхній розум, чесність, знання, душу, а за друзів, що займають високий пост і, отже, що можуть бути корисними, за те, що вони багаті, мають тепле містечко, дають богатые бали
До Молчалину можна застосувати фразу, сказану Львом Толстим у романі “Війна й мир”: “Для лакея немає великої людини, у лакея своє поняття про велич”. Такі люди, як Молчалин, звичайно досягають того, до чого прагнуть. Вони виявляються в милості при дворі й прийняті у вищому світлі.
Як дядько Фамусова, що падав для звеселяння “їхньої величності”. “Зате, бувало, у віст хто частіше запрошений?
Хто чує при дворі привітне слово? Максим Петрович! Жарт!
У чини виводить хто й пенсії дає? Максим-петрович”. Так, Молчалины досягали й досягають многого.
Чому ж Чацкий не захотів стати таким же, як всі? Таким же Молчалиным? Скрізь добре прийнятим, обласканим “вищим світлом”?
Адже він мав набагато більше шансів і можливостей встигнути при дворі, чим Молчалин.
Але Чацкий визнавав “служенье справі, а не особам”. Він умів глибоко почувати, любити, він мислив, мріяв (не про запрошення на бал до Тетяни Юріївні!). Молчалину нічого із цього дано не було. Чацкий розумів, що Молчалин – бедный людин
Він обкрав сам себе, всі свої помисли, почуття, бажання направивши на досягнення матеріального благополуччя. Він і любити не може. Він панянку любить за посадою, покоївку – від нудьги
Людина, що не знає й не хоче знати ніякого іншого життя, крім світських розваг, – нещасна людина. Знаючи все це, Чацкий не міг стати Молчалиным. Він любив справу й любив веселощі, але робив те й інше добре й ніколи не змішував ці речі. От його відповідь на пропозицію Молчалина про службу в Москві: “Коли в справах – я від веселощів ховаюся, коли дуріти – дурію, а змішувати два ці ремесла є тьма вмільців, я
(2 votes, average: 3.50 out of 5)