КАЗКИ
КАЗКИ ІНДІЇ
МОГУТНІЙ ГАРУДА
Жив колись великий мудрець Каш’япа, а дружинами в нього були дві сестри зі зміїного роду – Кадру й Віната, обидві вродливі, лагідні, дбайливі й віддані. Якось Каш’япа вирішив віддячити їм за їхню доброту й шанобливість. Покликав їх до себе й мовив:
– За ваше щиросерде й віддане служіння мені я хочу виконати по одному вашому найзаповітнішому бажанню.
Обидві сестри неабияк зраділи. Вони задумались, а тоді Кадру сказала перша:
– Я хочу мати тисячу синів, відважних і сильних.
–
– Я хочу лише двох синів, але таких, які своєю мужністю й відвагою затьмарили б усіх тисячу синів Кадру.
– Добре,- проказав Каш’япа. – Я виконаю ваші бажання.
Минуло трохи часу, й Кадру знесла тисячу яєць, а її сестра Віната лише двоє. Обидві сестри ретельно поскладали ті яйця на теплу підстилку й почали чекати, коли з них вилупляться сини. Минуло п’ятсот років, і в Кадру вилупилося тисячу могутніх синів – зміїв, а у Вінати навіть ознаки не було, що з її яєць коли-небудь щось вилупиться. І коли терпіти довше стало несила, Віната схопила одне яйце
– За мою потворність, до якої ти спричинилася, будеш покарана. За свою заздрість до сестри та тисячі її синів будеш п’ятсот років їй служницею. І лише через п’ятсот років другий син, який у тебе народиться, визволить тебе з того рабства. Але гляди, щоб не поквапилася і з другим яйцем, інакше станеться велика біда.
Одного ранку Кадру й Віната, прогулюючись, побачили чудового білого коня, що вийшов із морських вод. Між сестрами раптом спалахнула суперечка – який же хвіст у того коня? Віната казала, що він білий, а Кадру наполягала, що чорний.
Побилися вони об заклад і вирішили наступного ранку підійти до його хвоста. А котра програє, повинна стати служницею тієї, котра виграє.
Кадру була хитрішою за свою сестру. Вона намовила тисячу синів, аби вони чарами змінили свою подобу і завтра вранці почіплялися до хвоста коня, щоб він став чорним.
Ті так і зробили. Коли другого дня сестри підійшли до коня, то побачили, що хвіст у нього справді чорний. Хоч Віната й відчувала, що тут щось негаразд, проте не могла збагнути, чим саме перехитрила її сестра.
Тому мусила визнати свою поразку і стати служницею Кадру.
П’ять століть минуло після тієї суперечки сестер, і з другого яйця у Вінати вилупився велетенський птах Гаруда, якому судилося стати нищителем змій, месником за материне рабство. Він сам розбив дзьобом яєчну шкаралупу і, вилупившись, злетів у піднебесся в пошуках здобичі. Всі живі істоти прийшли у страшенне сум’яття, коли побачили в небі величезного птаха, який затуляв собою сонце.
У цей час Сур’я, бог сонця, неабияк гнівався, бо його давно вже переслідував лютий демон Раху. І ніхто не хотів допомогти бідолашному Сур’ї. Не отримуючи ні від кого допомоги, він дедалі більше переймався гнівом до невдячних богів та людей і став погрожувати, що спалить світ своїм промінням. Тоді творець світу Брахма звелів Гаруді взяти собі на спину свого старшого брата й помістити на колісниці Сур’ї, щоб він своїм тілом закривав землю від згубного проміння і трохи послаблював той нестерпний жар.
Гаруда так і вчинив, і відтоді старший син Вінати став колісничним Сур’ї, божеством вранішньої зорі.
А могутній Гаруда, виконавши доручення Брахми, повернувся на берег моря, де його мати мучилася в рабстві у своєї підступної сестри. Саме тоді Кадру покликала до себе служницю – сестру й мовила:
– Посеред моря є острів, укритий квітучими садами, чудова й неперевершена оселя змій. Неси мене і моїх синів туди негайно!
І Віната мусила нести на собі через море Кадру та тисячу її синів. Гаруда й собі став підніматися за ними в піднебесся, ближче до Сур’ї. Сонячне проміння стало палити змій дедалі дужче. Побачивши, що її синам – зміям загрожує смертельна небезпека, Кадру почала благати царя богів Індру, щоб він порятував її синів. Тоді Індра вкрив небо хмарами й пролив рясний дощ, який освіжив обпалених сонцем змій.
Отак Кадру та її сини дісталися до чудесного острова.
Гаруда, сумний та невеселий, спитав тоді свою матір:
– Навіщо Ви служите зміям, навіщо виконуєте їхні забаганки?
І тоді Віната розповіла йому про суперечку з Кадру і про те, як вона потрапила в рабство до неї.
– Що я можу зробити, аби визволити Вас із цього рабства?
– Про це тобі краще спитати в самої Кадру та її синів,- сумно мовила мати.
Тоді Гаруда звернувся до зміїв:
– Що я можу зробити для вас, аби ви звільнили з рабства мою матір? Заради матері я що завгодно зроблю.
– Ну що ж,- відповіли на те змії. – Дістань для нас безсмертний трунок – амріту, якщо зможеш. І тоді твоя мати буде вільною.
Гаруда відразу ж полетів туди, де боги берегли божественний нектар. Коли він пролітав повз одну гору, то раптом помітив на ній свого батька Каш’япу, що здійснював там суворе подвижництво. Гаруда тим часом відчув, що слабне від голоду. Побоюючись, що вкрай знесиліє і не зможе роздобути амріту, він спустився до батька й попросив у нього поради:
– Що мені зробити, як утамувати свій голод, аби я зміг долетіти до оселі богів, виконати доручення і визволити матір?
Мудрий Каш’япа промовив:
– Недалеко звідси є озеро, у ньому живе величезна черепаха. А біля того озера в джунглях живе велетенський слон. Колись ті черепаха й слон були людьми, двома братами – близнятами, але посварилися, ділячи майно, й прокляли одне одного. Один із них перетворився на слона, а другий – на черепаху.
Вони й донині ворогують: щодня слон приходить на берег озера, а черепаха вилазить із води й провадять свою нескінченну битву. Можеш спожити їх обох.
Гаруда вислухав батька й полетів до озера. Там він одним пазуром ухопив слона, а другим – черепаху й знову полетів. Нагледівши на землі височенне дерево з могутніми вітами, він сів на нього, щоб спожити здобич, та під ним обломилася гілка. Гаруда встиг підхопити її дзьобом, перш ніж вона впала на землю. З гілкою в дзьобі, зі слоном та черепахою в пазурах Гаруда полетів далі.
Долетівши до далекої безлюдної гори, він сів на її вершині, вкритій снігом, і з’їв слона й черепаху. Відтак продовжив свій лет.
Гаруда наближався до оселі богів, а тим часом на небі з’являлися грізні знамення: знявся вітер, загримів грім, зловісні хмари огорнули гірські вершини. Боги стривожились, хоч іще й не здогадувалися, хто збирається напасти на них. Та невдовзі мудрий Брихаспаті, наставник богів, сказав:
– Сюди летить могутній птах. Певно, хоче викрасти вашу амріту.
Зачувши цю звістку, Індра та його військо відразу озброїлися мечами й списами. Оточивши звідусіль амріту, вони приготувалися дати нищівну відсіч непроханому гостеві.
І ось у небі з’явився величезний птах, що сяяв, наче сонце. Він накинувся на небожителів і могутніми крилами, кігтями та дзьобом розметав їх урізнобіч. Трохи отямившись від того нестримного натиску, Індра та залишки його війська з усіх боків посунули на Гаруду й закидали його з усіх боків списами, дротиками та бойовими дисками.
Зі страхітливим криком птах шугнув угору, а звідти блискавкою знову впав на богів. Не витримали битви з непереможним птахом боги і мусили відступити. А Гаруда дістався до таємного сховку, де стояла амріта.
Там він побачив велетенське колесо з гострими, як ножі, шпицями; колесо невпинно оберталося, перегороджуючи шлях до амріти. Тоді Гаруда силою своїх чарів перетворився на муху й прослизнув між колісних шпиць. За тими шпицями він побачив глек із чарівним трунком.
Глек той оповивали дві страхітливі кобри, з їхніх роззявлених пащ шугало полум’я, а їхні очі, налиті отрутою, обертали на попіл кожного, на кого вони звертали свій погляд. Але Гаруда стріпнув своїми могутніми крилами, засипав очі кобр хмарою пилюки і, кинувшись на них, розірвав своїми кігтями. Після цього схопив глек з амрітою і рушив у зворотну путь.
Індра кинувся за крадієм, наздогнав його і завдав у повітрі страшного удару своєю громовою стрілою. Проте Гаруда й не ворухнувся, лише мовив:
– Ти не здолаєш мене, бо сила моя безмежна, я можу на своїх крилах піднести всю землю з горами та лісами. Краще стань моїм другом. Не бійся, я не віддам амріту злим зміям.
Ти отримаєш її відразу, як тільки я виручу з рабства свою матір.
Почувши ці слова, Індра зрадів і мовив:
– Я приймаю твою дружбу, могутній пташе. А що я можу зробити тобі на віддяку за твою великодушність? Проси в мене, чого хочеш.
– Якщо так,- проказав Гаруда,- то нехай змії будуть моєю їжею.
– Так і буде! – відповів цар богів Індра.
Індра рушив слідом за Гарудою, який тим часом прилетів до Кадру та її тисячі синів.
– Ось я і приніс вам амріту,- мовив він. – Здійсніть обряд омовіння, а тоді можете скуштувати трунку, що дає безсмертя.
Змії звільнили Вінату й Гаруду від рабства, а тоді радісно подалися здійснювати омовіння. Але Індра, який тим часом нагодився, забрав глек із амрітою й поніс його в своє небесне царство. А коли тисяча братів – зміїв повернулися, то з жахом побачили, що глека з амрітою немає. І тоді вони збагнули, що з ними Гаруда вчинив точнісінько так, як колись і вони вчинили з ним та його матір’ю.
З гінді переказав Степан Наливайко
(2 votes, average: 3.50 out of 5)