Писати про жінку завжди складно. Складно через те, що маєш сумнів, а чи можна взагалі збагнути жінку в її все вимірності і чим власне вимірюється жінка – красою, добротою, щирістю, а може, пристрастю? Жінкою охоплюється все – від найменших дрібниць до найтонших нюансів.
Писати про жінку завжди цікаво. Це як пізнання непізнаного, подорож у невідоме, долання нездоланного, пошук неіснуючого. Цікаво міркувати про жінку в її різнобічності, розуміючи при цьому, що всі міркування не більш, як припущення. Бо як осмислити розумом надприродну силу
А жінка-кохана?! Це взагалі таїна за сімома печатками – в її любові і шаленості, гніві і радості, жертвуванні і вимогливості, категоричності і лояльності – і все, як у перший раз, на найвищому накалі почуттів!
Мабуть, кожен помічав характерну ознаку часу – усі тільки те і роблять, що говорять про численні проблеми: “їсти нічого, купити нема за що, в гаманці порожньо, взагалі – важко, важко, важко…”. А мені спадають на думку слова нашого великого співвітчизника Миколи
Коли злі сили беруть гору, тоді кличуть жінку”.
Звернемось і ми до цієї одвічної загадки природи. Яка вона – жінка-ідеал, яке її місце в суспільстві в різні часи та епохи, на що здатна жінка, в чому її головне призначення на Землі? Усі ці питання я хочу з’ясувати. А почнемо спочатку.
Як була створена жінка?
Після того, як до Бога звернувся чоловік і заявив про свою нудьгу, Бог задумався, з чого зробити жінку, якщо весь людський матеріал пішов на чоловіка? Але не бажаючи відмовити в проханні своєму улюбленцю, після короткого роздуму став створювати жінку з кількох яскравих променів сонця, всіх чарівних фарб зорі, задумливого смутку місяця, краси лебедя, грайливості кошеняти, граціозності газелі, яскравого тепла хутра, притягальної сили магніту. Він змішав усе разом, а потім додав туди холодного мерехтіння зірок, в’їдливості мухи, впертості осла, ревнивості тигриці, мстивості пантери, отруйності змії, дурману опіуму та безпощадності стихії.
Оформив постать і вдихнув в неї життя. Цю жінку Бог передав чоловікові, примовивши при цьому: “Бери її такою, яка вона вийшла, і не намагайся її переробити, зазнавай щастя з нею протягом життя і терпи муки від неї до самої смерті”.
Ця легенда – жарт, але є в ній доля істини. Жінка – від її любові й нелюбові залежить дуже багато. “Усі протилежності сходяться в серці жінки”, – сказав Вольтер. Це так, але завжди, у різні часи, жінки несли в собі світло ніжності, чистоти, цнотливості – кращі жіночі якості для всіх часів і народів.
Але давайте повернемось у минуле. Подивимось, як змінювався в історії людства жіночий ідеал. Тисячоліттями в жінці бачили істоту другого сорту. Але на ранньому етапі розвитку людського суспільства її роль була керівною.
Саме вона збирала плоди для харчування, берегла домашнє вогнище, шила одяг. Була вона на чолі сім’ї та роду. Спорідненість визначалась за материнською лінією.
Мабуть, з тієї далекої епохи матріархату і йде уявлення про головний обов’язок жінки – бути берегинею домашнього вогнища.
Жінка відчувала на собі подвійне гноблення: хазяїна, на якого працювала та церковної влади. Ці події в Середні віки увійшли в історію, як жахлива епоха святої інквізиції. Сотні жінок тоді звинувачували у чаклунстві та змові з дияволом. І спалювали на вогнищі.
Македонський Собор 1585 р. обговорював питання: “Чи можна жінку вважати людиною?” А 1785 р., в Лейпцигу був надрукований трактат: “Цікавий доказ, що жінка не належить до роду людського”.
А в той самий час з’являється лицарство, жіночий ідеал набуває нового тлумачення. Почали вважати, що крім вміння працювати, доглядати за дітьми і чоловіком, знатній жінці повинні бути притаманні якості галантної дами: вона повинна вишукано одягатися, підтримувати бесіду, граціозно танцювати, бути тендітною, величною, надихати чоловіка-лицаря.
Вперше про необхідність рівноправності чоловіків та жінок заговорили лише у XVIII ст. Але ще тривалий час жінка працювала на власного чоловіка. Минув час, здійснилися мрії жінок про рівноправність з чоловіком, емансипація відкрила перед жінками необмежені можливості для самовдосконалення. Жінка набула економічної незалежності, чоловік втратив роль єдиного годувальника сім’ї.
Набрав обертів феміністичний рух. Та дедалі частіше виникають розмови про те, що жінки стають різкішими, втрачають жіночність, жорстко беруть на себе роль лідера у родині. Чому таке сталося?
Звичайно, епоха жінок, оспіваних Пушкіним, Лермонтовим, Тургенєвим минула. Але рівноправність чоловіків і жінок сьогодні не означає тотожності, однаковості. Ніяка рівноправність, ніякий суспільний лад ніякий науковий прогрес, ніякий розвиток цивілізацій не приведуть до того, що дітей народжуватимуть чоловіки. Жінка, ким би вона не була за фахом, крім того ще дружина, мати. І в цьому її найважливіше призначення, це одвічний біль і одвічна втіха.
Вона може перетворити життя на рай і на пекло.
Мама! В цьому слові, в цьому призначенні жінки природа втілила найвищий свій ідеал. Ще в дохристиянські часи люди вірили, що існують сили, які охороняють родинне вогнище, від яких залежить спокій та добробут в оселі.
Найулюбленішою берегинею родинного вогнища в наших далеких предків була богиня Мокоша, або, як її ще називали, – богиня Берегиня, Яке поетичне, яке тонке наймення. Та, яка береже оселю, оберігає від невірного кроку, від напасті та лиха. Ми знаємо її. Прокидаючись вранці, наспіх споживаємо страви, приготовлені її руками, і біжимо до школи, часто забуваючи поцілувати її руки. Засинаючи ввечері, бачимо над собою її лагідні очі.
Забуваємо іноді сказати тим очам слова любові чи навіть лагідне “На добраніч”. Ми знаємо її! Ту Берегиню, яка ні коли не вимагає від нас ніяких жертв, а сама задля нас жертвує всім – навіть життям! Ім’я цій богині – Мати.
У всіх народів пошана до матері була таким же священним почуттям, як і любов до Вітчизни. Мати дає життя. А без Вітчизни – ми сироти. І перед ними у нас один спільний обов’язок – любити, шанувати, берегти.
Мати і дитя – найпрекрасніший образ із людської скарбниці. Народні легенди, балади розповідають про матір, яка не задумуючись віддає своє життя за щастя дитини. З прадавніх часів у всіх народів існував культ Матері. Особливим епітетом оповитий цей культ у християнстві.
Образ Божої Матері ніби увібрав в себе всі радощі і трагедії, всі втіхи і болі материнства, став прикладом материнської вірності і самозреченості, тієї сили духу, яку у важку годину може явити лише материнське серце. І водночас став покровом материнства і дитинства, символом надії на добро і щастя.
Ніжне, любовне ставлення до матері знайшло відображення у великій кількості звертань до неї: мама, матінка, неня, ненька, матуся, мамуся. І скільки б тобі не було років – п’ять чи п’ятдесят, – тобі завжди потрібна мати, її ласка, її погляд. Чим більша твоя любов до матері, чим світліше і лагідніше її життя.
Яка ж дивна доля жінки в історії людства. І справді, її то піднімали до небес, називали Мадонною чи Прекрасною Дамою, то принижували, називаючи істотою нижчого гатунку. Українській жінці більш пощастило, їй ніколи не треба було доводити своєї рівності з чоловіками, адже вона завжди могла постояти за себе, за свою гідність. Рівноправність чоловіка і жінки – це частина українського менталітету. Жінка-вчитель, жінка-лікар, жінка-інженер, жін-ка-вчений – зараз цим нікого не здивуєш.
Українські жінки-політики довели всьому світові свою спроможність і в цій нелегкій справі. 2007 рік оголошено Роком рівних можливостей. Отже, для нас, жінок, відкритті нові можливості, нові простори для звершень.
Я – дівчина, майбутня жінка. Про що я мрію? Ох і багато цих мрій! Але найголовніше – хочеться бути гідною тих жінок-українок, імена яких навічно закарбовані на скрижалях нашої історії.
Це і Леся Українка, і Ольга Кобилянська, і Марія Заньковецька, і Олена Теліга, і Ліна Костенко…
Після шкільних років ми станемо на порозі самостійного життя. Настане час визначити свої уподобання й обрати одну з доріг, на якій би можна було як найповніше себе реалізувати. Нелегко обрати фах. На сьогодні налічується близько чотирьох тисяч різноманітних професій. А треба обрати ту, яка приносила б людині задоволення від праці і користі людям.
Я б хотіла присвятити своє життя людям. Віддати людям свій талант, свої знання свою наснагу, хоча остаточно я ще не визначилась зі своєю майбутньою професією. В мене ще є час поміркувати, адже це надзвичайно нелегке питання. І так хочеться не помилитись…
Людина народжується чистішою, як білий аркуш паперу. Так було і зі мною, коли я народилася, коли робила свої перші кроки, вчилася вимовляти свої перші слова. На цьому аркуші життя пише багато чудового і огидного. Треба докладати неймовірних зусиль, щоб записи твоєї душі були варті поваги. І тут немає ніякої різниці: хлопець ти чи дівчина.
З дитинства батьки, бабусі, дідусі, розповідаючи нам казки або оповідання з життя, навчають бути добрими і лагідними. Вихователі в дитячому садочку і вчителі в школі навчать нас бути добрими, чесними, кмітливими, розумними. Всіх однаково навчають: і хлопців, і дівчат. Стаючи дорослими, ми мусимо вирішувати для себе, як вчинити і як розпізнати добро і зло.
Ми повинні аналізувати себе і робити висновки. Повинні змінювати те, що не узгоджується з нашими принципами. І все ж таки перед дівчатами лежить більша відповідальність. Адже кожна дівчина в майбутньому буде не тільки вчителем, лікарем, юристом, економістом, дизайнером, але й дружиною і матір’ю. І тому повинна дбати не тільки про своє майбутнє, а й про майбутнє своєї сім’ї, своїх дітей, а значить, про майбутнє своєї країни, своєї нації, всього людства. А це дуже велика відповідальність! І кому ж як не жінкам взяти на себе цей тягар!
Почесний і священний тягар відповідальності за майбутнє прийдешніх поколінь!
Астрологи сьогодні свідчать, що Земля вступає в еру Великої жіночності. Жінка повинна сама піднятися духовно, щоб повести за собою. Одвічно стоять поряд слова: жінка-мати, жінка-сестра, жінка-дружина, розрадниця, кохана, єдина…
Саме вона має завжди і в усьому подавати приклад моральності, добра, вірності, терпіння, любові. Любові до Батьківщини, любові до оточуючих, любові до рідних. Бо саме в любові сила людини. Хоч там що, наше життя прекрасне, бо саме життя – це вже чудо.
Недарма геніальний Моцарт свого часу сказав: “Життя – це завжди посмішка, навіть коли по обличчю течуть сльози”.
І кому ж як не жінці нести в наше життя цей божественний вогонь любові – щодня, щомиті і в усьому.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)