Міркуючи над творчістю Н. В. Гоголя, я вирішила присвятити свій Твір поемі ” Мертві душі “. Як творець добутків, присвячених, по образному вислові митрополита Київського й Галицкого Філарета, “душі людської”, як письменник, ” народ, щопоказав, у його внутрішній красі, найбагатших творчих можливостях”, Гоголь великий і невичерпний. Великий у своїй любові до людей, людині, Батьківщині. “Немає слова, що було б так замашисто, жваво, так виривалося б з-під самого серця, так би кипіло й животрепетало, як влучно сказане російське слово”
И в “Мертвих душах” слово письменника кипить і животрепещет, вириваючись “з-під самого серця”. Подібно всім художникам, що зображували дореформене поміщицьке життя, Гоголь відрізняється особливою докладністю в розвитку Теми. Послідовно, плавно й спокійно розгортає він перед нами картину, подію за подією, не кваплячись, не поспішаючи, не кидаючи випадкових, на лету схоплених образів. Поема “Мертві душі”, по вираженню В. Г. Бєлінського, з’явилася добутком “нещадно зриває покриви з дійсності”.
Це складний добуток, тому що в ньому переплітаються
Створення цієї поеми було підготовлено всією попередньою творчістю письменника: “Вечора на хуторі біля Диканьки”, “Ревізор”, “Миргород”. “Мертві душі” можна зіставити з “Божественною комедією” Данте – поета епохи Відродження. Її вплив відчувається в поемі Гоголя
” Божественна комедія ” складається із трьох частин. У першій частині до поета є тінь давньоримського поета Вергілія, що супроводжує ліричного героя в пекло. Вони проходять по всіх його колах, перед їхнім поглядом проходить ціла галерея грішників. Фантастичність сюжету не заважає Данте розкрити головну тему – тему своєї батьківщини – Італії, її долі.
По суті, Гоголь задумав показати ті ж кола пекла, але пекла Росії. Недарма назва поеми “Мертві душі” ідейно перегукується з назвою першої частини поеми Данте “Божественна комедія”, що називається “Пекло”. Значне місце в поемі “Мертві душі” займають ліричні відступи й вставні епізоди, що характерно для поеми як літературного жанру
У них Гоголь стосується самих різних питань життя людської, життя суспільної. Думки автора про високе призначення людини, про долю Батьківщини й народу близькі й дороги кожному. -Про моя юність! про моя свіжість!.. Забирайте ж із собою в шлях, виходячи з м’якого юнацького років у сувору мужність, що озлобляє, забирайте із собою всі людські рухи, не залишайте їх на дорозі, не піднімете потім!
Грізна, страшна прийдешня спереду старість, і нічого не віддає назад і назад!” Ці рядки не можуть пройти через душу людини, не торкнувшись її, особливо душу того, хто ще молодий, у кого “свіжа, тонка увага” до життя. Ці рядки як заповідь на все подальше життя повинен сприйняти кожний, тому що “швидко все перетворюється в людині, не встигнеш оглянутися, як уже виріс усередині страшний хробак, що самовладно звернув до себе всі життєві соки
И не раз не тільки широка пристрасть, але незначна страстишка до чого-небудь дрібному розросталася в породженому на кращі подвиги, змушувала його позабувати великі й святі обов’язки й у незначних брязкітках бачити велике й святе”. Отже, відправимося слідом за героєм поеми “Мертві душі” Чичиковым в N. Сам Гоголь так сказав: “И довго ще визначений мені дивовижною владою йти об руку з моїми дивними героями, озирати всю величезно життя, що несеться, озирати її крізь видний миру сміх і незримі, невідомі йому сльози!.. У дорогу! у дорогу!
Ладь набігла на чоло зморшка й строгий сутінок особи! Разом і раптом зануримося в життя з усією її беззвучною тріскотнею й бубонцями й подивимося, що робить Чичиков”. На перший погляд, це здасться дивним, але в центр першої частини поеми Гоголь поставив образ Коробочки, тому що вона є своєрідним єдиним початком всіх персонажів. По думці Гоголя – це символ ” людини-коробочки”, у якому закладена ідея невгамовної спраги накопичення
Чичиков теж – ” людина-коробочка”, як і інші персонажі. Може бути, саме це привело дворянство Росії до виродження, звідси й символістика назви поеми – “Мертві душі” Миру “мертвих душ” у поемі протипоставлений ліричний образ народної Росії, про яку Гоголь пише з любов’ю й замилуванням. Він глибоко почував душу російського народу, що і виразив в образі швидко, що несеться вперед трійки, що втілила в собі могутні сили Росії: “Чи не так і ти, Русь, що жвава необгонимая Трійка несешся?
Димом димиться під тобою дорога, гримлять мости, все відстає й залишається позаду.
Зупинився уражений божим чудом споглядальник: не чи блискавка це, скинута з неба? що значить це навідне жах рух? і що за невідома сила укладена в цих невідомих світлом конях?
” Головна тема поеми – це доля Росії: її минуле, сьогодення й майбутнє: “Русь! Русь! бачу тебе, з мого дивовижного, прекрасного далека тебе бачу…
Яка ж незбагненна, таємна сила тягне до тебе? Чому чується й лунає немолчно у вухах твоя тужлива, що несеться по всій довжині й ширині твоєї, від моря до моря, пісня? Що в ній, у цій пісні?
Що кличе, і ридає, і вистачає за серце?
Які звуки болісно цілують, і прагнуть у душу, і в’ються біля мого серця? Русь! чого ж ти хочеш від мене?
Який незбагненний зв’язок таїться між нами?” У першому томі Гоголь розкрив тему минулого Батьківщини. Задумані ним другий і третій томи повинні були оповідати про сьогодення й Майбутнє Росії. Цей задум можна зрівняти із другою й третьою частинами “Божественної комедії” Данте, які називаються “Чистилище” і “Рай”. Однак цим задумам не призначено було збутися: другий тім виявився невдалим по ідеї, а третій так і не був написаний.
Тому поїздка Чичикова так і залишилася поїздкою внеизвестность.
Гоголь губився, замислюючись про майбутнє Росії: “Русь, куди ж несешся ти? дай відповідь. Не дає відповіді. Дивовижним дзенькотом заливається дзвіночок; гримить і стає вітром розірваний у шматки повітря; летить мимо все, що не є на землі, і, косячись, постора-ниваются й дають їй дорогу інші народи й держави”. “Мертві душі” належать до числа тих вічних книг, які знайомі нам зі шкільної лави. І все-таки, незважаючи на загальне знання цієї поеми, вона містить у собі якийсь таємний зміст, що відкривається не відразу й не раптом.
Бєлінський писав: “Як усяке глибоке створення, “Мертві душі” не розкриваються цілком з першого читання навіть для людей мислячих, читаючи їх у другий раз, точно читаєш нове, ніколи не бачений добуток”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)