Майже в кожного письменника є добуток, що є справою всього його життя, утвором, у якому він втілив свої шукання й таємні думи. Для Гоголя це, без сумніву, “Мертві душі”. Читаючи книгу вперше, я мало звертав увагу на ліричні міркування автора про Росію й російський народ. Ці прекрасні місця навіть здавалися недоречними в сатиричній поемі.
Перечитавши недавно “Мертві душі”, я раптом відкрив Гоголя як великого патріота, переконався, як важливий для всього задуму письменника виконаний образ Русі. У своїй поемі Гоголь прагнув створити
Росія XІX століття – дворянська країна. Саме дворянський стан визначало її долю, хід її розвитку. Ядром сюжету “Мертвих душ” була авантюра Чичикова.
Вона тільки здавалася неймовірної, анекдотичної; насправді ж була достовірної у всіх дрібних подробицях. Кріпосницька дійсність створювала досить сприятливі умови для таких авантюр. Мертві душі ставали тягарем для
Поміщиків, що мріяли, природно, від них позбутися. І це створювало психологічну передумову для всякого роду махінацій. Одним мертві душі були в
Тягар; інші, навпроти, відчували потребу в них, розраховуючи
Чичиков – єдиний персонаж, історія життя якого розкрита у всіх деталях. Історична новизна характеру змусила письменника зайнятися його всебічним художнім дослідженням. Щоб зрозуміти Чичикова як суспільно-психологічний тип, треба було осмислити таємницю його походження й осягнути ті життєві умови, під впливом яких формувався його характер.
Манилов і Собакевич, Коробочка й Ноздрев показані Гоголем більш-менш статично, тобто поза розвитком, як характери, що персоніфікують їхній уклад життя. Статичність характеру цілком відповідала застійності буття й усього способу життя подібних людей.
Серед кріпаків ми не бачимо характерів настільки ж яскравої художньої сили, як серед поміщиків. Письменник відокремлює поміщиків і чиновників від народу. Особисто мені здається, що неправильно тлумачити, начебто всі поміщики й чиновники, та й сам Чичиков, і є справжні “мертві душі”.
Так можна назвати із всіх типів тільки Плюшкина, душу якого омертвіла від жадібності. Але й сам Гоголь пояснює, що подібне явище рідко попадається на Русі. “Мертві душі” – добуток енциклопедичне по широті охоплення життєвого матеріалу. Це художнє дослідження корінних проблем сучасної письменникові громадського життя.
Тут розкриті її самі гострі соціальні протиріччя. У композиційному відношенні головне місце в поемі займає зображення поміщицького й чиновницького миру. Але ідейним її стрижнем є думка про трагічну народну долю. Правда, “люди низького класу” зображені не великим планом і займають у загальній панорамі подій скромне місце
Що ж за людина Чичиков? Чи входить він у загальну картину російського життя або випадає з її? Хоча Павло Іванович почасти чиновник і почасти поміщик, Гоголь відокремлює його від цього миру, приєднуючи до Русі “з одному боку”. Своєрідність героя полягає в тім, що він виявляє собою істота нове, у своїй новизні неясне, можливостей своїх не вичерпало, як поміщики й чиновники
Своє благополуччя Павло Іванович будував за рахунок інших: образа вчителі, обман повитчика і його дочки, хабарництво, присвоєння казенного, махінація на митниці. Причому, щораз зазнаючи поразки, він із ще більшою енергією здійснював чергове шахрайство. Цікаво згадати, які думки займали гоголівського героя після невдалої угоди з контрабандистами. Чичиков ремствував на те, що все користуються своєю посадою, “усі здобувають”, якби не взяв він, то взяли б інші.
Це Павло Іванович називає “каяттями совісті”, міркуючи про своїх дітей, яким він не зможе залишити гідного стану.
Ми не можемо заперечувати, що Чичиков – людина справи, що не опускає руки перед труднощами, що його доля багато в чому драматична. Втішно зауважувати в таких людях прояв щирих почуттів. При зустрічі на балі з таємничою незнайомкою, губернаторською дочкою, з головним героєм відбулося “щось таке страшне”. Однак смутно усвідомлювати нерозвиненість душі героя, її нездатність сприймати високе й піднесене
Можна сказати, що життя Чичикова була виконанням цього завіту. Тому й говоримо ми, що він “лицар копійки”. Адже їй він залишився вірним до кінця. Вийшовши з училища й зрадивши свого вчителя, Чичиков починає більше важкі справи. Він довго доглядає за некрасивою дочкою свого начальника, робить вигляд, що збирається на ній женитися.
Але коли обрадуваний батько допомагає мнимому зятеві стати дрібним начальником, Чичиков спритно обманює його. Павло Іванович швидко йде в гору. От він уже в комісії, що збирається будувати державний будинок
Але члени цієї комісії займаються лише злодійством. Не дрімає й Чичиков. Однак злодіїв накривають. Однаково наш герой не здається.
Він стає митником, спритно викриває контрабандистів. А потім нова афера. І вона не вдалася. Залишилося в нашого лицаря тисяч 10-20 так дещо з колишньої розкоші. Але він упертий: “Плачемо горю не пособить, потрібно справа робити”. І починає нове геніальне по своїй простоті й можливості нажитися за державний рахунок справа.
Він скуповує мертвих селян, які ще значаться по переписі живими, щоб закласти їх в Опікунську раду. Його прагнення до збагачення робить із нього досвідченого психолога. Всі (навіть Собакевич) озиваються про нього найкращим образом.
Він багатоликий у відносинах з людьми, підбудовується під інтереси й характер тих, хто йому потрібний. Сама зовнішність, охайний гарний одяг, гарні манери все говорить об нього невловності
Гоголю вдалося показати складний характер, що виписаний з такою психологічною точністю й узагальненістю, що пізнавано й сьогодні. Називаючи Чичикова “негідником”, письменник не тільки висловлює своє відношення до типу таких людей, але і ясно усвідомлює, що приобретательство стає страшним бичем суспільства. Приступаючи до самого грандіозного проекту – покупці “мертвих душ”, Павло Іванович намагається врахувати досвід попередніх невдач, тому дії його неквапливі й у той же час цілеспрямовані й масштабні.
Він осяг “велику таємницю подобатися”, роблячи надзвичайне враження на губернське дворянство. Йому не відмовиш у знанні людей, як тонкий психолог розмовляє він з поміщиками. Нарешті, Гоголь не відмовив Чичикову в таких якостях, як енергія й воля, чого позбавлені зовсім “мертві душі” чиновників і поміщиків.
Однак “живаючи душу” героя “Мертвих душ” несе миру не менше зло. На зміну відсталості й вульгарності приходить войовнича підлість
Миколи Васильовича Гоголя всерйоз тривожить глибоке проникнення Чичикових у суспільство, що веде до втрати людяності. Дослідження характеру набувача автор закінчує гірким роздумом про те, що “миллионщик”, новоявлений Наполеон Чичиков живе в кожній людині. І тому завдання письменника – допомогти позбутися людям від пороків
(1 votes, average: 5.00 out of 5)