У поетів, наскільки мені відомо, дуже драматичні долі. З ними увесь час що-небудь трапляється. Не можуть вони жити розмірено й расчетливо.
Напевно, вони не можуть писати гарні вірші, перебуваючи в ідеальних, спокійних життєвих умовах. Один з моїх улюблених сучасних поетів, по-моєму, іде по життю нормальним із цього погляду шляхом. Колотнечі в його житті почалися напевно багато раніше, але мені відомо тільки, що в карикатурний рік правління Черненко письменників нагороджували орденами.
Ці “весільні” ордена такі письменники, як Окуджава
Кожний, хто писати породжений,
Костей масно нагороджений.
Тільки Белла й Булат
Костей цих не їдять
Він не зміг відмовитися від нагороди, але написав пародію на свій рахунок. Хочеться думати, він так надійшов тому, що в нього не було такої захищеності популярністю, як в Окуджави й Ахмадулиной. Але мені, добре знаюча його творчість людині, здається, що причина такого
У солдата, що воював за батьківщину, у крові почуття поваги кнаградам.
А Межиров був у війну на передовий. От, наприклад, які вірші в нього є про війну:
Ми під Колпино скопою коштуємо,
Артилерія б’є по своїм…
Недоліт. Переліт. Недоліт.
По своїм артилерія б’є
Треба все-таки бити по чужим,
А вона по своїм, по рідним…
Це страшні по своєму одкровенню вірші, мені здається, набагато крамольнее того, якби він відмовився від ордена. А ще в нього є такі рядки, звернені до Росії:
… Навіщо у твоєму вокзалі,
Хоч війни минули,
Сплять люди на підлогах?
Отже, незважаючи на минулі заслуги, А. Межиров невідмовою від ордена розійшовся з певним літературним середовищем. По цьомуьому приводу він написав з іронією:
Оскільки з усіма в єдиній системі
Я був, але ні із цими не був, ні з тими…
Мені подобається ця його іронія над часом і собою. Поет бачить у боротьбі за різні ідеали багато лукавства:
Хто захоплений арийством, хто шаманством,
Хто в тім, хто в цьому прозріває суть, –
Як тільки б расплеваться із християнством
И два тисячелетья закреслити…
Якщо уважно переглянути творчість Межирова, те знайдеш у його збірниках вірші, у яких він уже тридцять років тому пророчив загибель комуністичної системи:
Всі добре, всі добре:
З Мавзолею Сталін вигнаний,
Показаний людям Пикассо,
У Гослитиздате Бунін виданий,
Квітам дозволено цвісти,
Заборонено лаятися матом
Все це може привести
До таких жалюгідних результатів
Літературний учень Межирова Олег Хлебников пише про ще одну життєву колотнечу, що осягла мого улюбленого поета, так:
“… межировский страх усе менш “державний” і виправданий у міру старіння імперії – деградував до конкретного остраху покарання за доконаний учинок (дорожньо-транспортний випадок, у результаті якого загинула людина)”.
Видимо, московське літературне середовище, і так скептично настроєна у відношенні Межирова, після цього нещасного випадку взагалі на нього ополчилася. Поет змушений був виїхати з Росії. Зараз, я чув, він живе в Америці й веде якусь передачу по радіо, що віщає на Брайтон-Бич.
Йому вже восьмий десяток і починати нове життя пізно.
Але поки поет живий, надія завжди залишається. Тютчев, наприклад, свої кращі вірші написав у похилому віці. А в еміграції побували й залишилися навічно багато чудових російських поетів. У всякому разі в Америці мого улюбленого поета не дістануть злі мови, якою він порию відповідав так:
А якщо я й справді заїкаюся,
Як Мойсей, те зовсім отими
Дарунок мовлення, тому що не перед Богом каюся,
А тільки перед грішними людьми
(2 votes, average: 4.00 out of 5)