Ліна Костенко – не тільки чесний, а й безстрашний цікаво й напружено мислячий митець. Тому-то їй затісні рамки ідилії, пасторалі. Вона “збурунює” ці жанри зсередини. “Пастораль XX сторіччя” – так називається один з її віршів.
Три пастушки – “кирпаті сільські аргонавти” – знайшли і розібрали гранату. Вибух…
…І несли їх діди, яким не хотілося жити. Під горою стояла вагітна, як поле, мати. І кричала та мати: – Хоч личко його покажіть…
Поетові – традиційно – надаються повітряні володіння. Але, можливо,
Людині може бути тісно у Всесвіті, але не в себе під дахом. Дім – світ, коли це справдешній дім…
Стара дзвіниця й досі ловить гави. Танцює ціп на житньому току. Ну що мені магнолії, агави? Я поцілую мальву
Від магістралі за два метри уся закутана в що є, сидить бабуся, як Деметра, у відрах моркву продає..
Є особливості поетичного зору. І слуху. Коли Ліна Костенко, з незмінною ніжністю поцілувавши в щоку мальву, на якийсь час опиняється в Європі, перед світанком у модерному готелі її будить “якийсь космічний звук”:
А то звичайний європейський дядько косив у нас під вікнами траву..
Свист коси, що зрізає траву, – звичайний “сільський звук”, – тут, під вікном сучасного готелю в Європі, справді може видатися за “космічний” з несподіванки.
Але я не здивувалася б, якби, визирнувши у вікно, Ліна Костенко побачила не тільки “звичайного європейського дядька”, а й ціп, що танцює на току, і мальву… Бо коли поет так відчуває, любить і розуміє природу, вона йде за ним. У Ліни Костенко свій внутрішній світ. І вона завжди лишається вірною собі. її книжки повертають нам віру в слово.
І зайве нагадувати, що поезія поета Ліни Костенко учила і учить бути вірним своєму таланту і покликанню за будь-яких обставин. Бо, як пише вона в одному з віршів,– “Ще не було епохи для поетів…” Усім цим і дорога для нас Ліна Костенко – наша сучасниця.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)