Міфологема дороги у творах М. Гоголя – багатозначний символ. Він пов’язаний з навіюванням як приємних почуттів, так і не дуже приємних. Вони викликані дорожніми пригодами, різними незручностями, зумовленими ними.
Одним із найперших чинників, які впливають на перебіг мандрівних пригод та настрій Чичикова, головного героя поеми, є погода й пора доби. Саме через дощ, темряву та інші причини Селіфан заблукав і завіз Чичикова не до Собакевича, а до Коробочки, ще й виваливши свого пана прямо у багнюку.
Так почала випростовувати-ся міфологема
Шлях може містити в собі різні перешкоди, які слід подолати герою заради досягнення мети. Ось як діставався Чичиков Маниловки, по дорозі до якої його бричка заблукала і потрапила зовсім до іншого маєтку. “Проехавши пятнадцатую версту, он вспомнил, что здесь, по словам Манилова, должна быть его деревня, но и шестнадцатая верста пролетела мимо, а деревню все не было видно… Поехали
Проехавши две верстві, встретили поворот на проселочную дорогу, но уже и две, и три, и четыре верстві, кажется, сделали, а каменного дома в два зтажа все еще не было видно”.
Міфологема дороги є також символом нових знайомств, виявлення людських почуттів. Характерними в цьому плані можна вважати зустрічі Чичикова з Ноздрьовим, Маниловим ті й іншими поміщиками. Ось лише один приклад. “Подьезжая ко двору, Чичиков заметил на крыльце самогохозяина, который стоял в зеленом шалоновом сюр-туке, приставив руку ко лбу в виде зонтика над глазами, чтобы рассмотреть получше подьезжающий зкипаж.
По мере того как бричка близилась к крыльцу, глаза его де-лались веселее и улыбка раздвигалась более и более.
– Павел Иванович! – вскричал он наконец, когда Чичиков вьшезал из брички. – Насилу вві таки нас вспом-нили!
Оба приятеля очень крепко поцеловались, и Манилов увел гостя в комнату”.
Міфологема дороги породжує одноманітність вражень, що зумовлює емоційний стан мандрівників, їхній меланхолійний або філософський погляд на навколишню дійсність. Автор, як правило, “допомагає” героєві, використовуючи різні стилістичні засоби, створити саме такий настрій. Наведемо приклад. “Бричка между тем по воротила в более пустынные улицы; скоро потянулись один длиннне деревянные забори, предвещавшие конец города.
Вот уже и мостовая кончилась, и шлагбаум, и город назади, и ничего нет, и опять в дороге. И опять по обеим сторонам столбового пути пошли вновь писать верстві, станционнме смотрители, колодцы, обозы, серые деревни с самоварами, бабами и бойким бородатим хо-зяином, бегущим из постоялого двора с овсом в руке, пе-шеход в протертих лаптях, плетущийся за восемьсот верст, городишки, выстроенные живьем, с деревянными лавчонками, мучними бочками, лаптями, калачами и про-чей мелюзгой, рябые шлагбауми, чинимие мости, поля неоглядные и по ту сторону и по другую… сосновне вер-хушки в тумане, пропадающий далече колокольный звон, ворони, как мухи, и горизонт без конца…”
Міфологема дороги нерідко вражає поетичністю. І це зрозуміло, адже сам М. Гоголь ледь не півжиття провів у дорозі. “Какое странное, и манящее, и несущее, и чудес – Яр
Ное в слове: дорога! И как чудна она сама, зта дорога: ясний день, осенние листья, холодний воздух… покрепче в дорожную шинель, шапку на уши, тесней и уютней 1|
Прижмешься в углу!”
(2 votes, average: 4.00 out of 5)