ВАСИЛЬ ГОЛОБОРОДЬКО
Ми йдемо
Ми йдемо по Україні:
Від степів до гір,
Від лісів до морів –
Зві, цусіль виходимо на прадавні шляхи,
І немає нам ліку.
Ми чинимо волю наших прадідів, які нас послали у путь, щоб ми йшли нашою віковічною землею.
Ми гордо йдемо шляхами України:
Ви, які виглядаєте у вікна, як сусіди,
Щоб подивитись на нас, гордо йдучих,
Ви, які визираєте з-за рогу, як вороги,
Щоб подивитись на нас, гордо йдучих, –
Ви всі бачите, як ми гордо
Йдемо дорогами України.
Ми йдемо,
Не вимагайте
До руху,
Не вимагайте пояснень причин, що привели нас
У рух.
Марна ваша справа – виставляти проти нашої ходи
Контраргументи, що ви їх здобуваєте із мертвих
Джерел,
Намагаючись зупинити нашу ходу,
Марна ваша справа – ми йдемо.
Ми йдемо по Україні,
Пов’язані вишиваними дівочими руками
Рушниками,
І радість сяє в наших очах.
Верлібр В. Голобородька “Ми йдемо” має чіткий внутрішній ритм. Ліричний герой поезії почувається часточкою великого народу, який нарешті здобув волю і тепер гордо йде по світу, незважаючи на пережиті утиски й заборони.