Тріасовий період
Тріасовий період на Землі тривав близько 45 млн. років. З його початку до наших днів пройшло приблизно 220 млн. років. У тріасі суша переважала над морем. Існувало два континенти. Слившиеся між собою Північно-Атлантичний і Азіатський материки утворили Північну сушу. У південному, півкулі лежала колишня Гондвана.
Азія з’єдналася з Австралією й Новою Зеландією. Вся Південна Європа, Кавказ і Крим, Іран, Гімалаї й Північна Африка були залиті океаном Тітці. Більших гірських ланцюгів у цей час заново не виникало, але гори, що
Пустелі в тріасі численні.
З Рослин помітно переважали голосеменние: сагові, хвойні й гинкговие. З насінних папоротей продовжував існувати глоссоптерис. Наприкінці періоду з’явилися своєрідні папороті, особливо численні надалі юрському періоді, листочки яких по жилкованию нагадували листи насінних рослин.
Тріасові хвощі коштують набагато ближче до сучасних хвощів, чим палеозойські.
У житті мешканців материків Відбулися більші зміни. Що почалися
Це були останні представники лабиринтозубих стегоцефалів, названих так тому, що емаль на їхніх зубах мала ськладну ськладчасту будову. Всі стегоцефали, рятуючись від сухого клімату й від конкуренції із плазунами, стали водними, а деякі навіть перейшли жити в море. Більшість із них були дуже великими тваринами. Наприклад, у мастодонтзавра довжина черепа досягала 1 м.
На початку тріасового періоду жили прямі предки сучасних жаб. Ці протобатрахуси дрібні, довжиною в 10 див, тварини, по загальному ськладі ськоріше нагадують жаб, чим теперішніх жаб. Шкіра їх горбкувата, задні ноги більше пристосовані для плавання, чим для стрибка.
Особливо сильно змінилися плазуючі; цельночерепние остаточно вимирали. У другу половину періоду з’явилися перші черепахи, у яких на відміну від сучасних на небі ще збереглися зуби, у той час як щелепи були одягнені роговим дзьобом.
У тріасовий період посилено розвивалися, але наприкінці його вже вимерли останні звіроподібні плазуючі. З них травоїдні й уже зовсім беззубі шталекерии досягали розмірів великого носорога. Менших розмірів був хижий белезодонт довжиною близько 1,5 М.
Особливо цікаві дрібні зверообразние плазуючі иктидозаври, близькі до ссавців. Так, каромис, тварина завбільшки з пацюка, по будові свого черепа вже є теперішнім ссавцям, і тільки додаткової кістки, наявні в його нижній щелепі, указують на те, що ця тварина ще плазун.
З інших плазуючих у тріасові період розвивалися хоботоголовие, найближчі родичи сучасної новозеландської гаттерии, які хоча й схожі на звичайних ящірок, але відрізняються від них по своєму строенною. Гаттерия у своїй будові дотепер зберегла багато древніх особливостей. У її черепі є дві ськроневі (ськуловие) дуги, а не одна, як у ящірок.
Верхня щелепа в неї звисає долілиць у вигляді невеликого дзьоба. Зуби на щелепах сидять не в окремих осередках, а в загальному жолобку. Крім звичайних ребер, на череві розвиваються ще “черевні ребра” . Двоввігнуті хребці нагадують хребці риб.
Серед хоботоголових у тріасі жили стенаулоринхуси – великі тварини, що риють, можливо, що харчувалися коріннями. У морях, по берегах континентів, попадалися длиннорилие хоботоголовие – винищувачі морських молюськів. У місці з ними за молюськами полювали трохи нагадували морських черепах плакодонти, у яких на небі замість дрібних зубів утворювалися теперішні жерновки для роздавлювання раковин. Родинні плакодонтам нотозаври теж вели водний спосіб життя.
Ці довгошиї тварини ще могли використовувати свої лабети (ласти) для ходіння по землі. Від нотозавров відбулися плезіозаври, звичайних морських плазуючих наступних періодів. У північних водах з’явилися перші рибоящери, або іхтіозаври.
Вони ще не так добре були пристосовані до плавання в море, як їхні нащадки, у яких хвіст став схожий на риб’ячий. Саме чудове те, що іхтіозаври не відкладали яєць, як звичайні плазуючі, а народжували живих дитинчат, подібно ссавцем. Із тріасу ж почався розквіт групи ячеезубих плазуючих. Найбільш древні форми з них були порівняно невеликі м’ясоїдні тварини.
Замість звичайного пересування на чотирьох ногах ці тварини пристосовувалися до ходіння й на двох, у зв’язку із чим їхні задні ноги ставали набагато длиннее передніх. Таким був сальтопозухус, тварина розміром більше 1 м. До кінця тріасу деякі ячеезубие плазуючі перейшли до водного способу життя. Вони знову почали ходити на чотирьох ногах і по зовнішності трохи нагадували ще, що отсутствовали тоді крокодилів. Довжина такого крокодилообразного престосухуза була не менш 5 м. Переважно на Північній суші з’явилися перші, ще не дуже більші по розмірі рідкі динозаврів.
Деякі з них були не невеликі, до 1м у довжину, і вели хижий спосіб життя. Ходили на задніх ногах, які були длиннее передніх. По деяких ознаках динозаври нагадували птахів: кістки їхнього кістяка були порожніми наповненими повітрям, а перший палець на задніх нога був звернений назад.
Інші динозаври, наприклад платеозавр, були значно крупніше, досягаючи 6 м у довжину. Різниця в будові передніх н задніх ніг у них невелика, зуби тупі. Це були предки травоїдних велетнів юрського періоду.
Не дивно, що при достатку в тріасі зверообразних плазуючих ми знаходимо тут і теперішніх ссавців. Саме древнє, відоме нам ссавець тварина, завбільшки з бабака, іменується “тритилодонт” . Він ставиться до групи багато бугорчатозубих ссавців, називаних так тому, що в них на кутніх зубах у два або три ряди були розташовані численні горбки. Іклів у них не було. Одна пара різців у верхній щелепі і єдиній парі в нижнім минулому збільшені.
Багато бугорчатозубие харчувалися рослинною їжею. Імовірно ще відкладали яйця, а не народжували живих Дитинчат, так само як і сучасні австралійські однопрохідні ссавці: качкодзьоб і єхидний. Сучасні яйцекладущие ссавці – беззубі, але зародки качкодзьоба мають зачатки зубів многобугорчатого типу. Тому багато бугорчатозубих уважають найближчими родичами австралійських однопрохідних, у яких ще зберігається багато особливостей, характерних для плазуючих.
На дні тріасового моря жили численні шестипроменеві корали, близькі до сучасного. Рясними були двостулкові й брюхоногие молюськи, які заміщали плеченогих. Часто попадалися нові морські їжаки й лілії.
Але особливої розмаїтості в цьому періоді досягали численні амоніти. У цей же час з’явилися перші белемніти – тварини, близькі до сучасних морських каракатиць, що теж ставилися до головоногих молюськів. Під шкірою в них був захований вапняний кістяк у вигляді пластинці, що кінчалася гострим шипом. Цей шип звичайно зберігається у викопному стані й називається “чортовий палець” .
У море, крім акулових риб, уже жило досить багато кісткових, предки яких переселилися сюди із прісної води. Тут зустрічалися кистеперие риби й родичи сучасних, осетрових риб, а також панцирних щук і ильних риб Північної Америки. По будові луськи, хвоста й внутрішніх органів ці риби ще відрізнялися від теперішніх костистих риб.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)