Метафора, її різновиди та функції в ліриці Ліни Костенко

Теорія метафори грунтовно розроблена світовою літературно-теоретичною наукою, над її проблемами працювало багато відомих теоретиків літератури від античності до наших днів, знаходячи все нові й нові грані цього тропа. Для уточнення художніх функцій метафор у ліриці Ліни Костенко та їх різновидів ми користуємося такою класифікацією: – класична метафора; – метафора-уособлення з його різновидами: метагоге, прозопопея або персоніфікація; – генітивна метафора (метафора родового відмінка); – метафора орудного відмінка; – розкрита,

розшифрована метафора; – метафора-прикладка; – метафора-симфора; – метафора-метонімія; – ланцюжки метафор; – метафора-метаморфоза; – текст-метафора; – метафоричний епітет. Аналіз метафор у ліриці Ліни Костенко за поданою класифікаційною схемою дав цікаві результати, які викладаємо нижче.

Класична метафора, узагальнене визначення якої міститься в І. Качуровського [1], не посідає великого місця в ліриці поетеси. Частотність її вживання в текстах Ліни Костенко дуже невелика. Для прикладу розглянемо поезію “Настане день, обтяжений плодами”. В цьому рядку вірша уже маємо класичну метафору.

Така

метафора близька до символа (твори – плоди). Вона є наскрізною для цієї поезії і бере участь у структуруванні вірша – утворює обрамлену композицію (“душа не створить бутафорський плід”). Крім того, метафора-символ “плід” стає основою філософських роздумів автора щодо характеру “плодів”, їх долі і дає їм ціннісну оцінку: “Не страшно їм ні слави, ні хули”. Метафора “плід” обростає утворенням свого антиподу: “Плід – бутафорський плід”. Означення “бутафорський” створює антитезу на рівні однієї метафори, але з полярним значенням.

Отже, метафора “твір-плід” створена на основі древніх асоціацій, бо “плід” завжди був чимось вартісним, і виступає у різних функціях: вона – символ, вона виконує композиційну роль, створює антитезу і формує весь сюжет поезії “Настане день…”. Або ось ще така метафора: “О, не тривожте, люди, його прах!” (вірш “Чи зрікся Галілео Галілей?”). Класична метафора “прах” містить у собі декілька відтінків значення, які стають прозорими у контексті: “прах” – це Галілео Галілей, це пам’ять про нього, це його велич у віках і, попри усе, це його непохитність: він не зрікся. Метафори-уособлення та їх різновиди (метагоге і прозопопея) вживаються Л. Костенко чи не найчастіше (понад 500 разів) [2] і є чи не найвагомішим стилетворчим фактором.

Наприклад: “тонесенько плаче ріка”, “колосочки проти сонця жмуряться”, “весна підніме келихи тюльпанів”, “колише хмара втомлені громи”. Прозопопея або персоніфікація – це надання речам, явищам, поняттям властивостей істот: Мене ізмалку люблять всі дерева, І розуміє бузиновий Пан,

Чому верба, від крапель кришталева, Мені сказала: “Здрастуй!” – крізь туман. (“Мене ізмалку люблять всі дерева…”)

У поезії “Велосипед ночує на балконі…” прозопопея стає наскрізною і виконує дві функції: композиційну (обрамлення) і функцію антитези, бо з’являється зіткнення і протиставлення “велосипед – коні”. Між початком і кінцем рамки “велосипед – коні” поетеса дає різні образи з переносним значенням: “Сміється кожна квітка конюшини, регоче пилом Сагайдачний шлях”; “Сміються гори, доли і вершини…”; “Сміється хміль…”; “Сміється місяць…”. Таким чином, у вірші стикається все те, що тяжіє до “живих коней” і “велосипеда”. Природа сміється з велосипеда, але що з того: перемагає велосипед, прогрес. У даному випадку “велосипед” стає не тільки основою уособлення, а символом прогресу:

А що із того, що сміються коні? Нема тих коней. Є велосипед. Або ще одна строфа з поезії “Син білявого дня і чорнявої ночі…”: Син білявого дня і чорнявої ночі,

Вечір-мулат підійшов до порога. Утворений на реалістичній основі метафоризований образ “син: вечір-мулат” уособлюється й стає метафорою-уособленням, прозопопеєю. Крім цього, процесу метафоризації тут служить повтор початкової антитези “білявого-чорнявої” в середині рядка “дня-ночі”, яка є фактором утворення метафори-генітива: “Син… дня і… ночі”. Нерідко метафори-уособлення в ліриці Ліни Костенко містять у своєму складі інші метафори, найчастіше генітивні, творячи синтез метафори-уособлення і метафори-генітива.

Наприклад: “І явори просили Христа ради хоч жменьку тиші у долоні дня”. “В країні сосен, сувидських красунь, зі мною грають в піджмурки суниці”. “Дерева, як закидані шапками, стоять у гронах ще порожніх гнізд” (підкреслення наші – Н. О.). Лірична героїня Ліни Костенко свій духовний стан прагне передавати саме за допомогою поєднання метафор-уособлень та генітивних метафор: “…Скриплять садів напнуті сухожилля. // Десь грає ніч на скрипці самоти. // Десь виє вовк на нотах божевілля…// Дзвенять світів обледенілі дзбани”. Поетеса використовує також генітивні метафори, причому понад 200 разів, що робить їх другим за питомою вагою стилетворчим фактором. Генітивні метафори в ліриці Ліни Костенко нерідко утворюють ланцюжки метафор: Посмішки,

Цвітіння людських облич – Червоні троянди пристрасті, Білий гнів ломикаменю, Колюча шипшина зневаги, Сині іриси втоми… (“Посмішки…”)

Або: У присмеркові доброї дібровості Пшеничний присмак скошеного дня. На крутосхилах срібної дніпровості Сідлає вічність чорного коня.

(“У присмеркові доброї дібровості…”) Моделі метафор-генітивів бувають різні, деякі з них нарощують при собі додаткові уточнюючі епітети також метафоричного характеру: білий гнів ломикаменю, рубінові розсипища суниць, відлітань сюїта голуба, осінній плач калини, на чорних вітрах світових веремій, пшеничний присмак скошеного дня. В двох останніх прикладах в одному метафоричному виразі зіткнулися два епітети – зображальний і метафоричний – обидва у препозиції, хоча нерідко перед нами інверсія:

Лежить городів гарбузова Мекка. …дахів похилих старовинні плечі. (“Після дощів смарагдова діброва…”)

Характер інверсій, як бачимо, також змінюється: у постпозицію виноситься образ найбільш вагомий, значущий. У структурі генітивної метафори може виникнути антитеза, внаслідок чого виникає своєрідний амбівалентний образ, досить частий у Ліни Костенко, яка постійно сприймає дійсність у єдності суперечностей: Гармонія крізь тугу дисонансів Проносить ритми танцю по землі. (“Смертельний падеграс”)

Понад 30 разів зустрічаються у Л. Костенко так звані метафори орудного відмінка: “Сади стоять буддійськими храмами”; “Блискоче ніч перлиною Растреллі”; “Цвіте весна садами”; “Ліхтарі горять коралями”; “Вітри гули віолончеллю”. Зазначимо, що деякі науковці вважають їх не метафорами, а порівняннями, але тут наявна головна ознака метафоризації – створена певна метаморфоза, а значить є певна метафоризація, тому ми розглядаємо ці метафори як аблятивні. У поезіях Л. Костенкозустрічаємо велику кількість метафоричних різновидів, серед яких досить частою є розкрита, розшифрована метафора (понад 60 таких утворень).

Розкрита метафора – це стислий образ, у якому оголено обидва полюси (те, що порівнюється, і те, з чим порівнюється): “Люстра – електрична сестра орхідей”; “Всі ми – яблуні, облиті купоросом”; “Цей білий світ – березова кора”.