Иден Мартін – головний персонаж роману. З цим двадцятирічним напівдикуном ми зустрічаємося за обіднім столом сімейства містера Морза. Знатний буржуа дякує І. М., що заступився за честь його сина, запрошенням до обіду. Випадкове відвідування інтелігентного будинку стає поворотним моментом в житті малоосвіченого юнака. Тут він бачить інше життя, “про яке раніше тільки читав в книжках”.
Тут його уперше називають містером.
Тут він зустрічає і свою любов – “бліда повітряна істота з великими натхненними блакитними очима, деяке
Що не має власного даху над головою, І. М. займає “тісну комірку, де поміщалися тільки ліжко, умивальник і один стілець” у будинку своєї сестри і терпить з боку зятя докори за пияцтво і утриманство. Спілкування з Рутом, її братами примушує І. М.
Поглянути з боку на своє життя. Крок за кроком він долає бар’єр між собою і “людьми високої культури”. І. М., сп’янілий любов’ю, вирішує зробитися великим письменником, “одним з тих, чиїми вухами чує, чиїм серцем
Захоплення філософією відкриває йому Спенсера.
Читаючи його роботи, він розуміє, що “колись нічого не знав… що лише ковзав по поверхні речей без всякої спроби встановити між ними зв’язок”. Світ, що здавався примхливим зчепленням випадковостей, опритомнює І. М. в цілісну систему. Набуваючи здатності абстрагуватися, відсторонятися від дійсності, І. М. безповоротно йде від свого колишнього буття.
Наступним етапом його філософських знань стають роботи Ніцше, з яких особливу увагу на нього робить ідея про владу сильного. Називаючи себе індивідуалістом, І. М.
Сміливо міркує про свої переконання на зборах Оклендського соціального клубу. Смілива поведінка І. М. стає причиною його розриву з Рутом, для якого він завжди був лише “цікавим зайняттям”. Ставши високооплачуваним письменником, І. М. розуміє, що “був би набагато щасливіший, якби не йшов зі свого середовища”. І. М. розуміє усю умовність, відносність і випадковість свого нового положення. Пасажира першого класу судна, що пливе до берегів знайомого колись І. М.
У риболовецьких справах острова Таїті, не притягають комфорт і зручності. Лежачи на голій палубі, І. М. сумує про кубрик і кочегарню як про втрачений рай.
Віддячивши за любов і турботу Марії, утриманці І. М., що знімається, квартири, забезпечивши безбідне існування сестрам, втративши друга, талановитого поета, кохану, створену швидше уявою, І. М. йде зі світу. Його воля присікти своє буття виявляється сильніше за волю до життя. І. М. приймає океан. Своїм відходом він немов відновлює порушений колись баланс, бо повертається в природну стихію, від якої так довго намагався піти.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)