Дон Педро Хосе де Пидаль був одним з найвидатніших і діяльних представників партії помірних. Вибраний у президенти конгресу слідом за проголошенням повноліття королеви Ізабелли II, він з тієї пори й до самої смерті (1865) не виходив зі складу міністрів і завжди відігравав головну роль у політичному житті своєї країни. Він брав діяльну участь в установі конституції 1845 р., коли монархічна влада, відновлена майже у всій своїй силі, могла одним простим декретом привласнити собі право й верховне законодавство, йому також зобов’язана іспанські нації
Людина строгих правил, искренно переконаний, послідовний і глибоко чесний, він в усі час своєї довгої політичної діяльності користувалася величезним впливом у рядах консерваторів. Це доктринер школи Гизо, a своєю книгою Історія Арагонского повстання він довів, у перших, що превосходно володіє рідною мовою, і, у других, що розуміє історію саме так, як розуміють її наші великі історики, що становлять гордість сучасної Франції. Він уміє розрізняти істотні прагнення й характер націй від випадкових фактів і, як
Якби ця людина присвятила літературі всі то час, яке віддавав політиці, те напевно він не мало сприяв би розумовому збагаченню своєї країни.
Ha ряду з маркізом де Пидаль ми повинні поставити іншого державного діяча, настільки ж гідної поваги, хоча й менш талановитого. Це маркіз де Мира-Флорес, один з перших іспанських вельмож, чиє ім’я часто згадується під час регентства королеви Христини й у перші роки царювання Ізабелли II. Він переважно займався описом тих подій, у яких або сам брав безпосередню участь, або був свідком-очевидцем.
Тому, видані їм книги можуть зробити значну послугу всякому, хто побажає ознайомитися з історією сучасної Іспанії.
Одна із цих книг, перша за часом, видана ще в 1834 році, носить наступний заголовок: Критичний^-критичний-історико-критичний досвід дослідження періоду іспанської революції від 1820 до 1823 року.
Тут докладно викладені всі події, що відбулися на Пиренейском півострові від початку прояву змови Риего до узяття Трокадеро, – й у загальному ця книга повна інтересу; але, на жаль, автор майже всюди обмежується повідомленням одних офіційних фактів, зовсім не проникаючи у внутрішнє життя народу, тобто в його думки, почуття й прагнення.
Незабаром після того, він написав ще два томи, де зібрані в систематичному порядку всі найголовніші документи, що можуть пролити щире світло на події від 1810 до 1823 р. Це дуже коштовний подарунок з боку іспанського гранда всім, хто захотів би зайнятися серйозним вивченням згаданої епохи. Зібрати матеріали для майбутнього будинку – і вже саме по собі більша заслуга, і великої поваги гідний людина, так безкорисливо й невдячна праця, що великодушно приймала на себе, чорно робітника.
В 1843 році маркіз де Мира-Флорес знову видав два томи під заголовком: Матеріали для історії семи першого років царювання королеви Ізабелли II. Ціль цієї праці почасти особиста, тому що автор занадто очевидно намагається оттенять ту частку участі, яку він приймав у більшості подій за час регентства королеви Христини; але ця участь має дійсне значення й для нас, тому що, перебуваючи постійно y кормила правління, як той міністр, то посланника, то сенатора, маркіз де Мира-Флорес міг вірогідно повідомити не мало таких фактів, таких інтимних подробиць, яких ми дарма стали б шукати y істориків з іншої сфери. Жаль тільки, що й тут він не залишає свого сухого офіційного тону, що за адміністратором і політиком майже ніколи не видно людини; не видно також і здатності проникати в той внутрішній мир, де криються причини й двигуни всіх зовнішніх дій, словом, на кожному кроці відчувається в авторі цієї книги величезна різниця з нашим герцогом де Сэн-Симон.
Нарешті, в 1865 році в пресі з’явився новий добуток маркіза де Мира-Флорес, невеликий томик, доступний по обсязі й формі викладу читачам всіх класів. Під заголовком Критичний^-критичний-історико-критичний огляд участі різних партій у політичних подіях Іспанії XIX століття, воно представляє докладний конспект всіх попередніх робіт того ж автора по тім же предметі, так що за допомогою його можна без праці скласти досить точне поняття o політичних рухах в Іспанії за весь період від 1810 до 1865 року. Але, тримаючись винятково консервативної точки зору, маркіз отут занадто пристрастно відмінюється на користь помірних і монархії, беззвітно боїться демократії, мабуть, навіть не з’ясувавши собі її прагнень і цілей.
Він цілком Автор належить до числа тих людей, які думають, що прогрес повинен виходити від влади, і недостатньо думають його у вільному розвитку особистості й поширенні освіти в масах.
Ми не можемо також не згадати тут o працях дона Эваристо де Сан-Мигуэль, одного з головних корифеїв партії прогресистів. У житті цього чесного громадянина був момент (1856 р.), коли його сива голова увінчалася тим же ореолом популярності, який здобував собі в 1830 році наш старий Лафайэт. Уже незадовго до смерті, Сан-Мигуэль здумав розповісти o революційному русі в Іспанії й освітити його в цілому з погляду своєї партії, для чого постарався згрупувати всі головні факти даної епохи навколо однієї особи, що принимали в них найбільшу участь, дона Августина Аргуэллеса.
Але, на жаль, самий план усього твору дуже нестрункий: з одного боку, щоб усвідомити події, авторові випливало сказати o їх все важливі-важливу-важлива-важливий-істотне-важливе, a з іншої він не міг поширюватися, не виступаючи з намічених рамок. Внаслідок цього, спеціальний інтерес його книги губиться в масі різних інцидентів, де партії змішуються із цілими націями, так що вже важко виділити характер дії кожної.
Стиль його простий і ясний, але перо журналіста сильно дає себе почувати тим, що політика є тут не в загальному обрисі, a у послідовному ході її день за день. Якби автор повідомив нам тільки інтимну сторону тих подій, у яких брав безпосередню участь, тоді його праця, за умови, звичайно, самої сумлінної історичної точності, був би незрівнянно корисніше для потомства й долговечнее в літературі.
Эваристо Сан-Мигуэль належить до числа тих сміливих, симпатичних діячів ліберальної партії, пам’ять o яким повинна глибоко й міцно зберігатися в серце Іспанії. Це один з борців 2 травня 1808 року, один з перших сподвижників Риего; він два рази був міністром; два рази посланником, кілька разів піддавався всім нещастям вигнання й тюремного ув’язнення. Крім згаданої нами біографії Аргуэллеса він написав ще Історію Пилипа II, що свідчить o працьовитому науковому дослідженні й не позбавлену літературних достоїнств. Потім Сан-Мигуэль є видавцем журналу Військовий Огляд, початого з метою підняти хоч скільки не будь розумовий рівень Офіцерів іспанської армії.
Ця необхідність відчувається, втім, не в одній Іспанії: y нас теж військові люди не виявляють великого інтелектуального розвитку, але всі спроби сприяти йому дотепер залишаються невдалими; тому не дивно, що Військовий Огляд дона Мигуэля не зустріло в Іспанській армії того співчуття, на яке він у праві був розраховувати.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)