Маньєризм (італ. manierismo, від mаnіеrа – прийом, манера) – стиль європейського мистецтва XVI-XVII ст., якому притаманні гострі зображально-виражальні дисонанси, ускладненість композицій, деформація пропорцій тощо, породжені кризою Відродження з його тяжінням до універсальності, досконалої завершеності світоглядних систем та художніх форм, перебільшеного антропоцентризму та раціоналізму. Натомість завдяки потужним віянням Реформації поширювалась ідея фатуму, панування ірраціональних стихій, зумовлюючи настрої скептицизму, несталості, розпорошення,
На початках М. з’явився у малярстві (Рафаель, Мікеланжело,
Маріно (від прізвища якого походить назва варіанту М. – марінізм) в Італії, пізніх “лизаветинців” та “поетів-метафізиків” в Англії, надто – Гонгори-і-Арготе (див.:Гонгоризм) в Іспанії, К.-Г. фон Гофмансвальда в Німеччині, Р. Гарньє, М. Сева, Ж. Пелетьє дю Манса (автора однієї з перших поетик М. – “Поетичне мистецтво”, 1555) та ін. дарма що у XVII ст. цей стиль поступово втрачає свою популярність, спроквола переходячи в бароко та зливаючись із ним, тоді з’явилися основні трактати М. (М. Перегріні: “Про способи проникнення”, 1639; Б. Грасіан-і-Моралес, котрий обгрунтовував концептизм як різновид М.: “дотеп та мистецтво вишуканого розуму”, 1642). Відгомін естетики М. вбачається і в українських поетиках XVII ст., у творчості Лазаря Барановича, Івана Величковського(див.: “Метафізична лірика”, Марінізм).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)