І Весело й шумливо на вигоні за шахтарською слобідкою. Малеча грає у м’яча. Павлик з дідусем сидять на призьбі й захоплено спостерігають за грою. Обговорюють гравців.
– Гоп-гоп! Та-та-та-та!.. Хе-хе-хе! Втік, матері його мішок груш!..
Чий такий? – питає дід ще про якого-небудь меткого пустуна. – Який? Отой… найбільший? – перепитує Павлик і показує пальцем. – То ж тітчин Явдошин… Захарко. – Ну й прудкий!
Як заєць. – Він, дідусю, тютюн курить. – Ов?..
А, який! – обурюється дід. – Вишпарити поганця! Неодмінно вишпарити
А бігає здорово! Конем не доженеш. А-та-та-та! Ач, як ушкварив!
Треба, треба буде Явдосі сказати. Вишпарити брикуна, щоб не привчався казна до чого!.. – Він, дідусю, й гроші в матері краде на тютюн. Павлик хоче піти до хлопців, проте дід, глянувши на великий горб онука, попереджає, що його ображатимуть. Хлопчик йде гратися до дівчат і розповідає їм цікаві історії.
II Знав Павлик їх, тих казочок, чимало. Мати кожного вечора оповідала йому безліч казок: про зайчика, про лисичку, про короленка й королівну, про Івасика-Телесика тощо. Хлопець їх добре запам’ятовує, а потім бачить
Він не пустував з хлопцями, любив звірят, тому товариші часто ображали й били його. ІІІ Під час гри Захарко бив одного з хлопців, Павлик заступився за нього. Бійка припинилася та всі пішли у степ шукати жайворонячі яйця і катран. Захарко знайшов гніздо.
Пронька хотів узяти яйце. Дівчата просили його не робити цього, щоб жайво-рониха не покинула гніздо. Тоді хлопці знайшли ще кілька гнізд і помітили їх, встромивши поруч палички.
Павликові було шкода птахів, і він вийняв палички. За це Захарко почав бити його й мало не задавив. Та вже хлопці стягли того з Павлика. Побачивши, що Павлик уже не кричить і не плаче, а лежить із заплющеними очима, розкинувши руки й ледве дихаючи, діти, як сполохані горобці, кинулися врозтіч.
V Павлик сидів уже й тихенько хлипав, коли дід Антип з дівчатками прибіг до нього. Дід Антип пішов шукати Захарка: дівчатка сказали, що він ховається в шурфі староїщахти. VI Зранку Павлик прокинувся від якогось вовтузіння в сінях. То дід приволік пере-/іяканого Захарка. Старий вхопив хлопця за плечі й підвів до ліжка.
– Бий, Павлику, бий його, паршивця, щоб не був таким уредним. Павлик заховав під рядно руки й злякано дивився на Захарка. – Не хочеш?.. Бий… – Я не бу-у-уду більш!.. – ревів бугаєм злочинець.
– Е, брат, то дурне! Хе… він не буде! Ще б пак!
Авжеж не будеш, бо ось як вишпаримо тебе з Павликом, то й десятому закажеш… А в мене, хлопче, ремінь до-о-об-рий… Павлик теж плакав і просив діда не пороти хлопця. Дід Антип пішов геть, а хлопці гралися у крем’яхи.
Дід повернвся з Явдохою, матір’ю Захарка. – Дідусю, – весело гукнув Павлик, побачивши старого, – він… Захарко зовсім не сердитий… він гарний…
Ми тепер часто гратимемося з ним. – А! А! Ну, що ти йому скажеш? – ляснув дід з обурення об поли руками. – Його мишпарити слід… А він… га?..
Ну, щастя маєш? – посварився дід на Захарка пальцем, а тітка Явдоха ласкаво сміялась крізь сльози.
VK. init({apiId: 2798153, onlyWidgets: true}); VK. Widgets. Comments(“vk_comments”, {limit: 20, width: “790”, attach: “*”});
(1 votes, average: 5.00 out of 5)