Наприкінці 19ст. у укр. літ – ру прийшла плеяда талановитих письменників-прозаїстів, серед яких провідне місце належить М. Коцюбинському, у його творчості укр. класична проза досягла свого найвищого рівня, позначена розумінням глибин душі людської й поетизацією її поривань до справедливості, добра, краси. Письменник не залишав поза увагою традиційну тему села, піднісши її, на новий рівень мистецького втілення. Події 1 російської революції та років боротьби знайшли правдиве відображення у його творах, а повість “F. m.”стала яскравим літературно-художнім
М. К. підійшов до цієї Теми з нових позицій, прагнути показати селянство не як однорідну темну масу, а у розрезі. Таке сприйняття села дало можливість письменнику відтворити не тільки стихійне заворушення, але й політично організовану боротьбу. Повість вражає широтою охоплення подій революційної доби. Сама революція трактується як “мужицьке свято”, могутня сила, яка перетворює юрбу в народ. На прикладі родини Валиків автор показує життя селян у період, коли розгорнулися перші революційні виступи.
Це був важкий час для села, землі у людей не було
Типові настрої безземельних селян розкриваяться автором через образи Маланки та Андрія Воликів, хами Грудзя, теж типові і разом з тим глибоко індивідуалізовані.
Для Маланки земля – це мета, від якої вона не може відмовитись: жінка все життя мріяла про неї, заради землі хотіла віддати дочку за хазяйського сина, щоб і самій стати господинею. Характерною художньою деталью при змальовуванні цього образу стало використане автором постійне означення рук героїні: “чорні, немов залізні”, натружені руки вічної працівниці. Але жодна з мрій Маланки так і не здійснилася: “Як марево, поманила і, як марево щезла”. Андрій, на відміну від дружини, вже ненавидить землю, хоча і працює на ній.
Всі його надії пов’язані з фабрикою, бо там праця “чиста, рівна”, “прийде термін – бери гроші”. Але ці сподівання виявляються оманливими: фабрика лише скалічила його і викинула за ворота. Андрій на власному досвіді переконується у неправильності уявлень про нібито нормальне життя робітників, тому йде за стихійним бунтарем Хомою Гудзем.
Людині, яка все життя була біля землі, важко відірватися від узвичаєного розуміння: “ми хоч бідні, але чесні”.
Ще одного представника тогочасного селянства змальовано в образі Хоми Гудзя. Подібні герої вже з’являлись на стірінках повісті І. Франка “Борислав сміється” (брати Басараби). Хома все життя “хвости бачив замість людей”, у праці на поміщика витратив силу, здоров’я, однак кипить гнівом не лише на гнобителів, але й на німих рабів. Він готовий перебити всіх: “Одного за те, що п’є людську кров, а другого – що не боронить”. Його мрія, яку Хома релізує під час революції – “бити й палити”.
Але такий шлях є, на думку автора оманливим і письменник не схвалює проявів анархізму.
Рисами представників нового покоління на селі позначений образ Гафійки Валик. Дівчина усвідомила необхідність боротьби за оновлення життя, з радістю зустріла новину про те, що “не ті тепер люди”. Вона вірила Марку Гущі, в усьому покладалося на нього, вважала ідеалом нової людини, допомагаючи в усіх справах.
Революція 1905р. принесла селянству сподівання на докорінні соціальні зміни. У повісті письменник акцентує увагу читача не на стихійному бунтарстві, а на виявах політичної організованості і поширення листівок, колективне читання брошур, підготовка й успішне проведення економічного страйку, зв’язок передових селян з революційно настроєним містом. В образі Прокопа Кондзюби Коцюбинський майстерно висвітлює риси передового селянства.
Він належить до нових людей на селі: після арешту Марка Гущі саме Прокіп бере на себе обо’язки організатора селянських виступів, керує страйком. Прокіп щиро вірить у можливість оновлення, впевнений, що “народ сам собі скує долю, аби тільки не заважали”.
У кульмінаційному епізоді розгрому і підпаленні панського будинку найгостріше виявляється ненависть селян до панів. У цьому підпалі Хома Гудзь виливає свій гнів, адже для нього панська економія – це лише багатство, яке мусить бути знищене. Образом Панаса Кандзюби доповнюється авторська характеристика картини реального розщарування у тогочасному селі. Це постать дрібного господаря, який ненавидить панів і тягнеться до повсталих сміливців.
Але внутрішній конфлікт героя і тому, що він боїться втратити своє добро. Саме цей страх і нерішучість приводять його у табір сильних, примушують стріляти у бунтівників. А от багатій Підпара одразу чітко вирішує де йому бути після розколу села, у бідняках він відчуває своїх ворогів, тому й організовує самосуд, першим проливає кров.
М. Коцюбинський, як і Франко у повісті “Борислав сміється”, змальовує тип нового позитивного героя, – політично свідомого робітника М. Гущі. він відмовляє селян від розгрому економії і згуртовує для організованої боротьби. Нелегко йому було це зробити, адже трудівники палали ненавістю до гнобителів, тому навколо “були погроми, пожежі, що пронеслись по селах палючим вітром і все захопили у своєму вихрі”. Зрозуміло, що поки що не все Маркові вдалося здійснити. Коли розглядалось питання про використання панських будинків, “народний університет”.
Але автор залишається вірним правді життя, змальовуючи стихійний характер селянського руху, підкреслюючи неготовність народу до свідомої боротьби.
М. Коцюбинський як справжній митець відтворює причини поразки революції, попри те, що на селі були свідомі люди, більшість селян сміло йшла за своїм гнівом. Однак сама логіка подій, зображених у повісті, піказувала той шлях боротьби, на який вже стали її герої. Письменник не випадково залишає в живих Хому, Гафійку і Марка.
Його мистецький прогноз пізніше пітверджується самою історією.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)